Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих
Проекти припали до смаку властям, герб було затверджено іі оголошено державним, спорудження пам'ятника доручили художникам Янкелю, Горобцю та Окрайцю. Робили вони його з паперу, картону іі глини, робили два дні.
На третій день відбулось урочисте відкриття пам'ятника. Ось як описує цей факт імперська преса в особі «Вістей»:
«На майдані Бузи зібралося все населення міста, всі жителі прийшли сюди, щоб відсвяткувати цей урочистий момент в історії Імперії. Пам'ятник Великій Бузі височів серед майдану, вкритий полотном, біля нього стояла варта з представників вищої військової влади — пп. наркомвійськмора Янкеля й начміла Л. Пантелєєва, одягнутих у парадну форму.
О 6-й год. 27 хв. на майдан прибув його ясновельможність диктатор Імперії Купа Куповнч Геніальний. Його несли на посилках дна раби з племені бужап. У почті його ясновельможності, який прибув разом з ним, були, віконт де Буржелоп і п. Б. Неподобпиков. О 7-й год. 30 хв. за міським часом під салют, який улаштував місцевий мільйонер п. Башкломон, полотнище пам'ятника було зірвано, й перед поглядами присутніх постало чудове видовище. На кубічному п'єдесталі височів величезний кулак — символ могутності імперії, кулак, такий схожий на кулак його ясновельможності. Натовп кричав «віват» і під дружний спів імперського гімну розходився з майдану. Увечері в особняку й. я. Геніального відбулися бенкет і концерт за участю капели ім. Кобчика».
Уліганія процвітала. Уліганштадт досяг верхів благоустрою і господарського багатства. Муніципалітет готувався до побудови міського театру, коли Імперії було завдано страшного удару.
Уліганії було оголошено війну, і оголосив її не хто інший, як президент могутньої республіки, Халдейської республіки Шкід — Вікмиксор.
Оголошення війни відбулося в дещо дивній формі. До Уліганштадта ввійшла секретарка і дружина президента ворожої республіки Еланлюм і заявила:
— Кінчайте цю волинку. Побуянили, й досить.
Звісно, це не означало оголошення війни. Ця заява просто свідчила, що імперія повинна здатися, розсипатися, погаснути… Це було гірше, ніж війна. Здатися без бою, вмерти, не покуштувавши ворожого пороху, не краще, ніж загинути в боротьбі. Уліганія прийняла виклик і оголосила:
— Війна до переможного кінця!
Місто прикрасилося національними прапорами (на чорному фоні білий кулак), «Вісті» просурмили страшну новину.
Відбувся екстрений пленум Раднаркому, на якому виступили з палким закликом до боротьби диктатор і наркомбуз. Вирішили оголосити мобілізацію. Того ж дня на вулицях міста з'явилися листівки-накази:
НАКАЗ № 1
Народного комісара військових і морських справ
Наркомвійськмор повідомляє громадян Імперії, що всесильній Імперії Уліганії халдеї оголосили війну.
Уліганія повинна а честю вийти з цієї війни. Вперед за справедливу справу Великої Бузи! В Бузі здобудеш ти право своє! Хай живе у віках Уліганська Імперія!
Наркомвійськмор Г. Янкель.
НАКАЗ № 2
Від начальника імперської міліції і головкома колоніальних військ
Головне Управління військовими силами Імперії в особі начміла й головкома у зв'язку з оголошенням війни оголошує мобілізацію. Призову на військову службу підлягають усі громадяни Уліганії, як міста Уліганштадта, так і міст Кіпчакославля, Волинграда й Бужебурга. Явка для реєстрації — штаб тубільної армії, керованої імперським намісником.
За неявку до призову винних буде віддано до військово-польового суду.
Начміл і головкомколвійськ Пантелєєв.
НАКАЗ № 3
по м. Уліганштадту
Від начміла і міського магістрату
У місті Уліганштадті оголошується воєнний етап. Вхід і вихід з міста допускається тільки по одержанні перепустки в магістраті у міського голови.
Міський голова К. Геніальний.
Начміл Пантелєєв.
Мобілізація в Уліганштадті пройшла організовано й без ексцесів. До головного штабу прибуло дванадцять чоловік. Усіх було зараховано в списки армії, і вони одержали «форму» — картонний значок з гербом імперії і паперовий ківер з кокардою, які виготовляли на пристосованому для виробництва військового спорядження газовому заводі мільйонера Башкломопа.
«Вісті», що перебували на утриманні уряду, дали неправильний звіт про хід мобілізації, перетворивши дванадцять чоловік на дванадцять тисяч.
В Уліганштадті мобілізація пройшла спокійно, зате в колоніях провести призов було не так легко. Наркомвійськмор Янкель мав з головковерхом Пантелєєвим таємну нараду, на якій було вирішено призначити намісників колоніальних держав. Склали список: від Кінчакії — Курочка, від Волинії — Баран і від Бужландії — Калина. Список передали диктатору, той затвердив його. Через наркомпоштель послали телеграми з викликом намісників. Намісники прибули в Уліганштадт одночасно. Диктатор зустрів їх привітно, почастував чаєм з сахарином та чорним хлібом і уповноважив їх провести мобілізацію й агітувати за воєнну кампанію на своїй батьківщині.
Намісники поїхали.
Через деякий час до них надійшли повідомлення, що мобілізацію проведено не блискуче.
«В Кінчакії становище з призовом жахливе, — писав намісник Курочка, — ті, що підлягають мобілізації, дезертирують з частин або й просто не приходять на призов. Із зібраних 23 чоловік тільки 10 можна вважати надійними на випадок бою з ворогами».
Від намісника Барана надійшла телеграма такого самого змісту:
«Становище ахове. Дезертирують майже всі призовники. Помічена провокаційна робота халдеїв».
А від Бужландії намісник писав:
«Прошу мене більше не вважати за намісника. Побили».
Такі повідомлення мало радували Уліганію. Але улігани не знали про стан справ у колоніях. «Вісті» мовчали, діставши таємний наказ Раднаркому. Тому в Уліганії панував бадьорий патріотичний дух.
Одного разу, коли уліганська армія зібралася на майдані Бузи для проходження звичайної військової підготовки, туди прибув наркомвійськмор.
— Друзі, — сказав він. — Треба сформувати загін, щоб придушити бунт у колоніях. Хто піде?
Це повідомлення вдарило як грім, проте ліс рук піднявся. Наркомвійськмор був зворушений.
— Не так багато, — сказав він, — п'ятьох чоловік цілком досить.
П'ять чоловік дістали назву Летючого загону й під управлінням самого головкома Пантелєєва вирушили до Бужландії.
Загін вийшов з міста озброєний гострими, відточеними склом палицями. Разом з загоном до Бужландії вирушив кореспондент «Вістей», наркомпоштель Пильников. Через півгодини після того, як вийшов Летючий загін, до редакції газети прибуло повідомлення, що загін розбито, але все-таки вдалося залякати бужан і примусити їх не виступати на стороні халдеїв, якщо війна розгориться. Незабаром повернувся і сам загін. У двох були розбиті носи, у Пантелєєва — роздерто сорочку і зірвано головкомівський значок.
У Раднаркомі відбулася нарада. Ухвалили нагородити всіх учасників битви орденами Бузи, а Пантелєєва представити в кавалери ордена Імперської Могутності і надати йому звання генерала.
Тим часом у сусідній Кінчакії справа йшла
