Флері рятує прем’єру - Мері Блер

Стефан замовк, та, зібравшись у силі, продовжив:

— З діри вискочили щури. Вони потягли кудись Марі. Я не зміг за нею піти. Щури оточили мене, а потім з’явився їхній ватажок.

— Огидний містер Рет, — прошепотіла Еліза, здригаючись. — Ми його бачили, Стефане. Він такий страшний.

— Так ти не знаєш, де Марі? — запитала хлопчика Флері.

— Знаю. Коли Рет наказав розчистити прохід, я сказав, що буду працювати, тільки якщо мені дадуть відвідувати сестру. Він дозволив.

— Елізо, думаю, ти повинна попередити дорослих, — промовила Флері.

— Але тоді щури накинуться на Марі, — скрикнув Стефан.

— А ми тим часом маємо врятувати Марі, — продовжила кішка.

— Як же я можу вас тут кинути? — здивувалася Еліза.

— Люба, ти маєш привести до цієї діри дорослих. Їм потрібно закрити прохід, як тільки ми вийдемо звідси, — Флері підлетіла до Елізи й ніжно притиснулася носиком до її щоки. — Ти дуже смілива, тож і тепер нічого не бійся.

Стефан озброївся лопатою і поліз у діру, за ним у чорноті зникла й кішка. А Еліза вирушила шукати тата з мамою. Тільки їм дівчинка могла довірити таку таємницю.

Хлопчик упевнено йшов по кривому ходу. Світло Флері тьмяно мерехтіло, відбиваючись від вологих стін.

— Ми майже дійшли, — прошепотів Стефан. — За цим поворотом велика печера — там вони тримають мою Марі.

Флері вирушила на розвідку. Повернувшись, кішка тривожно зашепотіла:

— Там занадто світло, щоб ти пробрався непоміченим. Боюся, навіть якщо я тебе зменшу, хтось із охоронців тебе все одно побачить. А якщо я сама проберуся до Марі, то вони відразу помітять, що вона зменшилася.

Стефан рішуче промовив:

— Тоді я, мабуть, відверну їхню увагу. А ти лети до Марі й віднеси її до виходу, до людей…

— А ти? — суворо запитала Флері.

— Я протримаюся, скільки зможу.

Із цими словами Стефан зручніше схопив лопату й увійшов до печери.

Флері розтанула в повітрі, щоб тут же з’явитися в клітці з крихіткою Марі.

Маленька дівчинка сиділа в кутку й тихенько плакала. Коли перед її очима з’явилася бузкова кішка, що світилася, Марі зойкнула. Флері поспішила заспокоїти дитину:

— Привіт, Марі. Не бійся. Мене прислав Стефан.

— Де братик? — прошепотіла Марі.

— Зараз ми до нього полетимо. Хочеш утекти від цих неприємних щурів?

Марі витерла слізки й кивнула.

— Тоді подивися мені в очі.

Флері зменшила дівчинку і попросила її сісти собі на спинку. Кішка легко пролетіла між прутами клітки й піднялася до самої стелі. Опинившись біля виходу з печери, Флері озирнулася.

Стефан стояв перед цілою зграєю величезних щурів. Сірі лиходії впізнали хлопчика і запитально витріщилися на нього.

— Гей ви, мерзенні щури! — закричав хлопчик. — Ідіть геть у своє підземелля і більше не повертайтеся!

Сотня злісних очей втупилася в Стефана. Тварини почали повільно оточувати сміливого хлопчика. Коли один зі щурів підібрався досить близько, Стефан ударив його лопатою. Мерзенне чудовисько відлетіло вбік. Але на його місці вже була нова сіра морда.

Флері зрозуміла, що довго Стефан не протримається. Кулею вилетівши з підземелля, чарівна кішка винесла Марі. Тут вона поспішила повернути дівчинці справжній розмір.

— Люба, почекай тут. Мені потрібно допомогти Стефану.

Флері зникла і тут же з’явилася поруч із хлопчиком. Грізне сіре військо впритул підібралося до Стефана.

Раптом сталося справжнє диво! Над щурячими головами почали спалахувати різнокольорові зірки. Яскраві вогні росли, поки не перетворилися на фері´ардів. Кого тут тільки не було! Крилаті собаки, кішки, лисиці, білки і навіть поні грізно дивилися зверху на щурів.

— Іди до виходу, — шепнула Флері Стефану.

І тут фері´арди кинулися в атаку. Яскраво спалахуючи, вони пікірували на переляканих щурів. Сіре військо спробувало відбитися, але фері´арів було занадто багато. У променях чарівного світу щури раптом стали стрімко зменшуватися. І ось печера була сповнена вже не величезних чудовиськ, а дрібних мишей. Гризуни жалібно попискували, дивлячись на прекрасних чарівних тварин.

— Перший бій ми, здається, виграли, — урочисто промовила Флері. — Спасибі, друзі.

Фері´арди безшумно розчинилися в темряві.

Стефан тим часом вибрався з підземелля. Тут на нього чекала заплакана Марі.

Розділ 6. Сіра загроза

А в цей час Еліза поспішила в театр. Дівчинка прибігла до кімнати, де її батьки зазвичай накладали грим перед виступом. Але їх там не було.

— Вони, напевно, на генеральній репетиції, — здогадалася Еліза й поспішила за лаштунки.

Там, біля сцени, зібралися всі актори, які брали участь у виставі. Та її батьків ніде не було. Еліза спробувала запитати про них у костюмерки, але та суворо зашикала на дівчинку.

— Тихо! Вони на сцені. Біжи звідси, не заважай.

Еліза розгубилася. Як же пробратися до тата? Але тут вона побачила групку дітей-танцюристів, які збиралися вийти на сцену. Вони грали ролі іграшок. Дівчинка кинулася в кімнату, де зберігалися костюми. Вона швидко одягла балетну пачку і пуанти — спеціальний одяг і взуття для балерин. Разом з іншими дітьми вона вибігла на сцену і закрутилася в танку.

Еліза поступово наблизилася до тата, який танцював у центрі сцени. Але їй ніяк не вдавалося привернути його увагу до себе. Раптом вона згадала про їхній умовний знак. Ставши просто навпроти батька, Еліза досить голосно двічі сплеснула в долоні й широко розвела руки в боки. Коли вони тренувалися, так вона показувала, що готова виконати підтримку. Цього складного танцювального елементу тато навчив Елізу вже давно.

Тато, звичайно, тут же впізнав Елізу. Він дуже здивувався, але зрозумів, що дочка не випадково з’явилася на сцені. Він непомітно кивнув дочці, показуючи, що все зрозумів. Еліза, красиво зігнувшись, побігла назустріч татові, він легко підхопив дівчинку і закрутив на витягнутих руках над головою.

— Татусю, — зашепотіла Еліза. — Виступ хочуть зірвати щури. Ти мені потрібен!

Тато звик довіряти дочці, тому він жодної секунди не сумнівався, що Еліза говорить правду.

— У нас залишилося дві хвилини, потім я піду зі сцени. Почекай мене за лаштунками, — прошепотів у відповідь тато.

Батько опустив Елізу на підлогу, і вона втекла зі сцени. За кілька хвилин тато вже уважно слухав розповідь доньки.

— Відведи мене в підвал, — коротко мовив він.

Еліза з батьком швидко побігли до підвалу. Коли вони дісталися діри в стіні, з неї якраз виліз Стефан після битви із щурами.

— Потрібно закласти діру, — прокричав Стефан.

Тато Елізи і Стефан, озброївшись лопатами, заповзялися закидати діру уламками цегли.

Раптом з діри висунулася сіра щуряча морда. Потім ще і ще одна.

— Потрібен вогонь! — закричав тато Елізи.

Еліза подумала: «Флері, ти так потрібна нам зараз! Де ж ти?»

Ніби почувши поклик дівчинки, Флері з’явилася перед нею.

— Флері, — радісно вигукнула