Незнайко в Сонячному місті - Микола Миколайович Носов

Розділ двадцять перший

Незнайко та його супутники роблять екскурсію на фабрику одягу

Вискочивши на твердий грунт, автомобіль знову помчав по вулицях і через кілька хвилин зупинився біля круглого десятиповерхового будинку, пофарбованого дуже красивою фарбою тілесного кольору.

— За мною! — гукнув Клепка. — Приїхали!

Він блискавично вискочив з машини й, ніби на приступ, кинувся До входу. Поки Кубик, Незнайко й Кнопочка вилазили з машини й допомагали Пістрявенькому вивільнитися з рятівного круга, Клепка декілька разів устиг ускочити в двері й вискочити назад.

— Що ж ви там застряли? — кричав він, розмахуючи руками, наче вітряк крилами. — За мною!

Нарешті наші мандрівники вийшли з машини й попрямували до входу.

— Сміливіше! — командував Клепка. — Зі мною ви можете нічого не боятись. У мене тут усі майстри знайомі.

Друзі ввійшли в двері й опинились у великому круглому залі з блискучою білою кахляною підлогою і такими ж сірими стінами й стелею. З усіх боків чути було приглушене гудіння механізмів і м'яке шарудіння тканин. У ту ж хвилину до мандрівників підійшов коротулька в чистенькому, добре випрасуваному синьому комбінезоні з великими білими ґудзиками на грудях та на животі й відкритим коміром, з-під якого виднілася біленька краватка. Коротулька був товстенький і кремезненький, але плечі в нього були вузькі, тому він до середини наче розширявся, а догори й донизу звужувався, нагадуючи своєю постаттю рибу чи веретено.

— Здрастуй, Карасику, — сказав Клепка цьому веретеноподібному коротульці. — Я привів до тебе екскурсію. Покажи, братику, як ви тут шиєте для нас одяг.

Замість відповіді Карасик раптом прибрав театральну позу й продекламував:

— Прошу слідувати за мною! Я відкрию вам, друзі, всі таємниці тутешніх місць!

Потім владно простяг уперед руку, скорчив страшну фізіономію і заявив страшним голосом:

— Уперед, друзяки, без сумніву і стра-а-ху!

Пістрявенький здригнувся, почувши цей несамовитий крик, і сховався за Кубика.

— Він — божевільний? — запитав він злякано.

Але Карасик не був божевільний. Річ у тому, що він не тільки працював майстром на фабриці одягу, але був до того ж артистом у театрі. Замислившись наодинці над якою-небудь роллю, він не одразу приходив до тями, коли його про що-небудь запитували, й часто відповідав співрозмовникові на акторський лад, уявляючи себе на сцені театру.

Побачивши, яке враження справили його акторські здібності на Пістрявенького, Карасик самовдоволено посміхнувся й повів мандрівників у центр залу, де стояв високий загострений догори металевий циліндр. Він був зроблений з воронованої сталі й вилискував синявою. Довкола нього вилася спіральна драбинка, що кінчалася вгорі майданчиком. До циліндра з усіх боків були підведені дроти й металеві трубки з манометрами, термометрами, вольтметрами та іншими вимірювальними приладами.

Зупинившись біля циліндра, Карасик заговорив, але вже не театральним, а своїм звичайним голосом, пересипаючи мову такими незначними виразами, як «так би мовити», «якщо можна так сказати» й «вибачте на слові».

— Перед вами, друзі мої, якщо можна так сказати, великий текстильний котел системи інженера Циліндрика, — почав Карасик. — Нутро котла заповнюється., так би мовити, сировиною, у (вигляді подрібнених стебел кульбаби. Тут сировина, якщо можна так сказати, піддається дії високої температури і вступає в хімічну реакцію з усілякими речовинами, завдяки чому виходить, вибачте на слові, рідка, студениста клеєвидна маса, що має властивість моментально застигати при сполуці з повітрям. Ця маса надходить з котла по трубках і видавлюється, вибачте на слові, за допомогою компресорів крізь мікроскопічні отвори, що є на кінцях трубок. Виходячи із мікроскопічних отворів, маса, так би мовити, застигає і перетворюється на тисячі тонких ниток, що надходять у ткацькі верстати, розташовані навколо котла. Як ви можете простежити самі, нитки» перетворюються у ткацькому верстаті на матерію, котра виходить з верстата безперервною, якщо можна так сказати, смугою, після чого потрапляє під штамп. Тут матерія, як ви бачите, розкроюється на шматки, що склеюються між собою особливим препаратом і перетворюються на готові, так би мовити, сорочки. На інших штампах, котрі ви бачите довкола, також виробляється спідня, вибачте на слові, білизна різних розмірів.

Оглянувши весь виробничий процес од виготовлення нитки до упаковки готових сорочок у коробки, наші мандрівники вийшли на другий поверх і побачили, що тут точнісінько так виготовлялися різноманітні куртки, піджаки, пальта й жакети. Різниця була лише в тому, що тут нитки, перш ніж потрапити в ткацький верстат, проходили процес фарбування, тобто безперервно протягувалися крізь посудини з фарб-ним розчином. Карасик пояснив, що хоч нитки й виробляються з однієї і тієї ж сировини, але матерії виходили різні. Це залежало як від методу хімічної обробки нитки, так і від конструкції ткацьких верстатів, котрі могли виготовляти не тільки ткані матеріали, але й трикотажні, тобто в'язані, кручені й плетені, а також валяльно-повстяні, схожі на фетр і велюр, і комбіновані, якими є, наприклад, в'язально-ткані чи валяльно-плетені.

Піднявшись ще на поверх вище, мандрівники побачили, що там виготовлялися штани різних фасонів та розмірів. Четвертий, п'ятий і шостий поверхи виробляли різноманітні плаття, спідниці, блузки, кофточки. Тут тканини, що надходили з ткацьких верстатів, протискувались між так званими друкарськими валиками, завдяки чому на них з'являлися всілякі клітинки, крапочки, смужечки, квіточки й взагалі різноманітні малюнки. На сьомому поверсі вироблялися гетри, панчохи, шкарпетки, краватки, бантики, стрічечки, шнурки, пояси й тому подібний дріб'язок і носовички, на восьмому — різноманітні головні убори, а на дев'ятому. — взуття. Тут використовували валяльні, фетровк а також товстонитяні, багатошарові й пресовані тканини, з котрих у Сонячному місті любили робити черевики.

На всіх дев'яти поверхах наші мандрівники не зустріли жодного коротульки, крім Карасика, оскільки всі процеси аж до самої упаковки готової продукції виконувались машинами. Зате на десятому поверсі все було навпаки, тобто машин зовсім не було, а малюків і малючок було повно. Одні з них стояли за мольбертами й щось малювали, другі сиділи за столами и щось креслили, треті щось шили з різних матерій. Кругом було багато манекенів, тобто великих, у справжній коротулячий зріст, ляльок, на яких робили примірку готового плаття.

— А тут у нас, вибачте на слові, художній відділ, — сказав Карасик, піднявшись із своїми супутниками на десятий поверх.

До нього одразу ж підскочила малючка в гарному сірому халатику й сердито заговорила:

— Що це значить — «вибачте на слові»? За що тобі треба вибачатись? Художній відділ — це художній відділ, і вибачатися тут ні за що.

— Ну пробач, Голочко. Це в мене така звичка. Ось я тобі екскурсантів