Таємниця Крилатого Змія - Рене Дюшато

— На кухні є консервований потрух у білому вині, можете ласувати ним, — з ненавистю відповів Бурлака, що не міг вигадати гіршої страви для свого запеклого ворога.

— Потрух! Та це ж моя улюблена страва! — Червоне обличчя рудого Преміора аж засяяло. Він наказав підігріти консерви. Решта бандюг похмуро стояли довкола В’юна та Бурлаки.

— Але щось я тут не бачу нашого друга П’єро Ланкрі, — промовив Преміор. — Де б він міг бути? Я просто млію з насолоди зустрітися з ним…

— Ми втратили нашого товариша, — сумно відповів В’юн.

— Еге! Ви брешете точнісінько, як Гране. П’єро живий!

В’юн поспішив скористатися з Преміорової відповіді.

— Коли б воно так! Малий помер у нас на руках, пане Преміоре, ще біля Карнака. Ми взяли з собою його тіло і поховали через два дні у бретонській долині.

— Не повірю я, щоб це хитре щеня могло подохнути. Ану, обшукати будинок!

П’ятеро чоловік із загону Преміора розбіглися по кімнатах, нишпорячи в усіх закутках.

В’юн сидів на стільці, що па нього ставав, відчиняючи потайну схованку. Він ніби ненароком притулився щокою до холодного мармуру і з жахом почув кроки П’єро, який піднімався крученими сходами. Що робити?

Безперечно, хлопець сіпне за ланцюг, ляда відчиниться, і П’єро опиниться перед безжалісними ворогами. У В’юна потемніло в очах, а серце мало не вискочило з грудей.

— Чудова це річ, потрух! — задоволено вигукнув Преміор. Йому принесли тарілку гарячих консервів, і він почав жадібно наминати великі шматки, вмочуючи їх своїми товстими пальцями в густу підливу.

В’юн почув у підземеллі тихий брязкіт: П’єро торкнувся ланцюга.

П’єро тримав у руці давні, пожовтілі од часу документи — рукописні звіти й щоденники, товсті зошити і листи, плани, карти, малюнки й архітектурні ескізи. Перший зошит, що потрапив до П’єро, мав назву “Опис храму тигрів і ягуарів у Чичен-Іца, на північному заході Юкатану, з малюнками культу Крилатого Змія у стародавніх тольтеків, зроблений Теодором Пер’є, членом академії давніх рукописів і літератур, начальником археологічної експедиції, організованої від п. Жекера”.

Той же Теодор Пер’є був автором другого рукопису “Культ вогню та його опис з зазначенням добутків нафти і природного асфальту в різних мексіканських провінціях”. Ці два описи супроводжено ескізами й малюнками. Між ними були давні й вицвілі фотографії, що зображали гігантську кам’яну статую Крилатого Змія і її перевезення до Європи. Разом із рукописами Теодора Пер’є траплялися реферати майора де Шатле, що рясніли словом “нафта”: “Розшуки покладів нафти в старій провінції Темаскуї-Куїтл”, “Протоколи судового допиту індіанів нагуатль про золоті копальні біля гори Керро Котуа і в долині Ікстакама-стілан”, “Описи золотих ідолів, знайдених у храмі Сонця”, “Витрати й прибутки військової експедиції Шатле”.

Листів, що їх написав граф де Шатле, було багато. П’єро перебіг їх очима. Ось звернення до імператора Наполеона III, що починалося так:

“Мушу повідомити вам, ваша величність, що я був одним з активних діячів 10 грудня, котрі допоминалися вашого царювання. Зрозуміло, мене звинувачено у кількох грішках, але…”

П’єро урвав читання. Здалека він почув голос:

— Якщо ти мені ще раз нагадаєш про клятий потрух у білому вині, я замариную твої власні тельбухи!

П’єро посміхнувся. Бурлака, мабуть, знову лаявся з В’юном. Колодязь із сходами мав чудовий резонанс, і, незважаючи на його глибину, можна було ясно чути кожне слово з великої зали.

П’єро знову почав читати листи майора де Шатле. Ось воно!

“Я, що нижче підписався, граф де Шатле, визнаю, що обіграв у клубі Пале-Рояль п. Жекера, фінансиста, на суму 90 000 луїдорів з допомогою накраплених карт. Я визнаю також, що отруїв свою тітку, маркізу де Люнебург, сподіваючись успадкувати її майно. Цим актом я обіцяю вірно служити п. Жекерові, до котрого від сьогодні наймаюся на службу. В разі порушення моєї клятви п. Жекер повідомить французький суд про мої злочини”.

П’єро з огидою кинув у скриню паку листів “шляхетного” графа. З таким же почуттям він проглянув стоси секретних донесень і рапортів Шатле Жекерові про фінансові операції, про приватне життя державних діячів і достойників імператорського двору.

У шкіряній кишені П’єро виявив запечатаний лист. На конверті рукою Жекера написано лише одне слово “Памелі”. Присунувшись ближче до ліхтаря, П’єро зламав печатки і заглибився у лист.

В ньому банкір писав своїй дружині, що він змушений на деякий час ховатися через несприятливі політичні обставини, де саме — про це повідомить його вірний друг Шатле.

Жекер писав про фінансовий і політичний крах французької імперії напередодні війни з Пруссією, про те, що сутичка неодмінно відбудеться весною чи влітку 1870 року, бо недалекий і самовпевнений Наполеон III вважає війну за порятунок Франції.

Жекер скаржився на безладдя й запевняв, що не може прийняти майбутню респбліу на чолі з Тьєром. Тому він поклав собі послати Шатле в Мексіку на власній яхті з усіма скарбами, щоб сховати їх в надійному притулку. Жекер писав, що нафтові родовища, знайдені експедицією Шатле, принесуть в майбутньому дружині більші багатства, ніж ті, які він залишає їй. Він запевняв…

П’єро не дочитав листа. Тишу раптом розітнула кулеметна черга. “Це Преміор! Бандити напали на будинок!” П’єро кинув листа і схопив ліхтар. Згори долинув глухий шум — це В’юн зачинив ляду до підземелля. Але крики й стрілянину все ж було чути навіть крізь масивну мармурову плиту. А потім короткий наказ: “Руки вгору!” ПГєро впізнав цей грубий і нахабний голос.

“Це він, — промайнула думка. — Ми загинули…”