Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай

— Добре! Я згоден! — зрадів Жменька, що так швидко робітника знайшов.

— Тільки мене одного для такої роботи замало буде. — продовжував Мудряк. — Тобі ж і вдень, і вночі треба сторожити?

— Так!

— А як я засну, то хто сторожити буде? Найми ще мого молодшого брата Хитряка!

Щойно про Хитряка згадали, він з-під соломи виліз, де тихенько спав, і подивився на Жменьку великими чесними очима.

— Добре, давай вас двох найму! — погодився Жменька.

— А як я буду спати, а Хитряк на обід піде? Має ж він право на обід? Третього сторожа треба! Мій середущий братик Шустряк зараз теж без роботи. Найми і його!

Шустряк почув, що про нього говорять, з солом'яної купи виліз і проситься:

— Візьми мене, Жменька!

— Добре! І Шустряка наймаю! — погодився Жменька.

— То як ти вже нас трьох найняв, то четвертий братик Товстяк буде з нами за компанію. На підміну, як хтось занедужає.

— Гаразд. Де три, там і чотири. — Жменька махнув лапою. — Може краще сторожувати будете.

— Але ж задурно ми не будемо працювати. Плати нам кожному по одній зернині на день і ми будемо служити тобі вірою і правдою. Ми миші серйозні! Ми миші слова! Пообіцяли — робимо!

Скривився Жменька, бо платити йому щось не дуже хотілося. Важкою працею йому зерно дісталося. Але що поробиш. Безкоштовних сторожів немає. Та й платня невелика. Погодився хом'як. Вдарили по лапам і договір уклали. Найняв Жменька чотирьох мишей-братиків на тридцять днів зерно стерегти. Залишив Мудряку ключі від комор і пішов дружину шукати. А миші на господарстві залишилися.

Розділив Мудряк роботу поміж братів — кожному по коморі, все по чесному. Грудневу комору — Хитряку, січневу — Товстяку, лютневу — Шустряку, а березневу — собі залишив. Дав кожному ключ від його комори.

Сидять миші біля комор, в карти грають, в дурня. Хитряк махлює, бо в усьому він такий, і в картах, і в житті. Тільки й думає, як когось обдурити і собі з того якусь користь мати. Не обдурить — не проживе.

Мудряк ті хитрощі бачить. Розумний завжди знає, на чому його обдурити можуть. Але коли на пару з Хитряком грає, його не виказує. Коли ж до справи береться, спочатку обміркує все, а потім робить.

Шустряк не такий. Він завжди поперед всіх лізе. На одному місці йому не сидиться, крутиться, ходить туди-сюди. Робить швидше, ніж думає.

Товстяк понад усе полюбляв подрімати після ситного обіду. Бувало напхає живіт так, аж шкіра на ньому тріщить. «Про запас», — каже. Потім ляже на соломі і захропе. А як до роботи, то не добудишся.

— От добре, що ти, Мудряк, нам таку роботу знайшов. Нічого й робити не треба! Сидимо тут в сухенькій норі, в карти граємо, і платню маємо. — хвалить братика Хитряк.

— Так, молодець Мудряк! — в один голос вигукнули Шустряк і Товстяк.

Час за грою скоро пролетів, ось вже й обідня пора настала.

— В мене в животі бурчить. — пожалівся Товстяк. — Треба щось пообідати. Давайте з'їмо по зернині, яка нам як платня належиться.

Братики погодилися. Відчинив кожен свою комору і дістав по зернятку. З'їли миші по зернині і далі в карти грають, одним оком на комори поглядають.

Настав вечір. Знову голод за живіт хапає.

— Давайте ще по одній зернині з'їмо! — каже Товстяк.

— Ні! — відповів Мудряк. — Ми вже сьогодні з'їли свою платню. Хочеш їсти — йди в поле та й знайди собі.

Тут вступився Хитряк:

— Ніч вже, темно, страшно. Давай з'їмо завтрашню платню, а завтра брати не будемо!

— Коли так, то можна. — погодився Мудряк.

Відчинилися комори і ще на одну зернину в кожній поменшало. Наїлися миші і полягали спати. Так минув перший день.

Настав день другий. Прокинулися миші, не снідали, бо не було чим. Пам'ятають, що сьогоднішню платню ще вчора з'їли. Сидять миші злі, бо голодні, вже й в карти грати перехотілося.

— Лягайте, браття, спати! — раптом каже Хитряк. — Коли спиш, голод не мучить. А я тут початую.

— Справді! Хороша ідея. — погодилися миші.

Позасинали. Тим часом Хитряк узяв ключа від січневої комори, яку Товстяк охороняв, відчинив її тихенько, що б ніхто не чув і непомітно двері за собою причинив. Зерно пахне, манить, причаровує Хитряка. Лапи самі тягнуться до зернят й до рота їх кладуть. Зернина за зерниною, ось вже й кількох немає. Наїв Хитряк повний живіт, ледь з комори виліз і радіє, що так легко він братиків здурив: «Все одно це не моя комора. Хом'як хай Товстяка питає, де зерно поділося». Комору зачинив, а ключа назад де взяв поклав.

Прокинулися братики, бо голод і спати не дає. Бачать, Хитряк сидить, ледь дихає. Живіт у нього круглий, наче барабан.

— Що з тобою, братику? — злякався Шустряк.

Той скривився, прикинувся, що в нього живіт болить, сльозу пустив і каже схлипуючи:

— Зле мені. Ой, як погано. Поки ви тут спали, я від голоду вже спух. Ляжу посплю, може минеться. — І завалився спати.

А братики вже й не заснули до ранку, так їм животи поскручувало. Мудряк міркував, як правильно вчинити, і на світанку каже:

— Мало нам однієї зернини, що б на день прогодуватися. Треба в поле ходити, їжу шукати. Відтепер чергування встановимо! Хтось один залишається за коморами стежити, а інші в поле йдуть.

Так і вирішили. Потягнули жереб, кому першому залишатися. На Мудряка випало. Коли інші йшли, він їм каже:

— Ви мені, браття, ключі від своїх комор залишіть, бо ще у полі загубите.

— Правду каже! — Товстяк віддав свій ключ і