Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай

нескінченні. Вона раз у раз виглядала з батьківського гнізда, дивилася в небо і кожна темна цяточка здавалася їй подібною на Сизокрила. Але кожного разу то був не він.

І засинала, і прокидалася вона з думкою про свого голубка. «Де ж він, милий… Як він там, на чужині… Чи долетів… Чому так довго його немає…» — ці думки займали її, не давали спокою.

Минув ще день. Ніч огорнула Чарівний ліс. Голубка не спала. Сьогодні він теж не повернувся. Вона підвела очі на повний місяць у зоряному небі. Стала приглядатися і побачила на ньому риси сизого голуба, її Сизокрила. Її серце заворушилося і заспівало:

Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю: Де Сизокрил мій, чому я не знаю? Чому моє серце тривожиться так? Подай мені Боже, який-небудь знак.

Мовчав місць. Мовчали зорі. Під ранок заснула Пір'їнка. Приснився їй Сизокрил. Весь чорний, очі чорні, сумні. Дивиться на неї і наче шепоче тим поглядом: «Я ще живий! Я повернуся! Жди мене!».

Прокинулася голубка, сон пригадала. «Це знак!» — подумала. Пішла до батька за порадою.

— Тато! Не можу я більше чекати. Немає життя мені тут. Знаю я, що живий мій милий. Серцем відчуваю, що йому потрібна моя допомога. Відпусти мене в Дикий ліс! Благаю!

— Там небезпечно, доню, ти ж знаєш!

— Тато, мені однаково де загинути: чи тут від смутку та сліз чи там від яструбових пазурів. Але якщо я залишуся тут, то хто допоможе Сизокрилу в Дикому лісі?

Подивився на доньку старий голуб Чуб, побачив її очі, сповнені рішучості, відчув серце, сповнене коханням, і не став сперечатися.

— Лети донько! Ти зможеш! Я вірю в тебе! Немає таких мурів, які б не здолало справжнє кохання! Якщо ти справді так його кохаєш, то я спокійний за вас. — Він поклав руки на доньчину голівку і благословив її. — Нехай береже тебе Бог! І запам'ятай, доню: лети низько над землею, стережися яструбів!

— Дякую, тато! Дякую. — Голубка обійняла старого батька і подумки попрощалася з ним назавжди.

Зранку Пір'їнка полетіла в Дикий ліс.

6. Пір'їнка в Дикому лісі

На краю Чарівного лісу горобці-прикордонники зупинили голубку, попередили, що далі — Дикий ліс, повний небезпеки.

— Знаю-знаю. — відповіла голубка. — Але мені туди й треба. Я за Сизокрилом.

— Треба, то треба. Наша справа — попередити! — Горобці розійшлися і голубка полетіла в Дикий ліс. Летіла низенько, як наказував батько, попри саму землю. Ледь кущів не торкалася. Видно було як білі гриби ростуть, точнісінько такі самі, як в Чарівному лісі. «Ось зайчик, такий самий, як Вушок з нашого лісу. І калина, така сама червона, як у нас.» — думала Пір'їнка і летіла далі.

Аж раптом побачила на землі яєчко. Так! Справжнє яєчко! «Як так може бути, що б яєчко на землі було? Воно ж замерзне!» — сполохалася голубка і повернула назад, до яєчка. Позбирала сухої травички, підстелила і сіла на яєчко, гріти стала.

Раптом чує, як з вихор з неба падає! Підійняла голову й оторопіла з переляку: здоровенний яструб на неї несеться. «Він яйце певно хоче!» — подумала голубка і ще дуже його обійняла. «Не дам малого!»

— Йди геть, розбишака! — затріпотала крилами голубка, коли яструб вже мало не схопив її. — Не маєш права на беззахисних, ще ненароджених дітей нападати!

— Що? — здивувався яструб. — Це ж моє яйце! Віддай!

— Не віддам!

— Віддай негайно, бо розірву тебе зараз!

Ще не встигла голубка щось відповісти, як з гнізда, що було високо над тим місцем, злетіла яструбиця.

— Залиш її. Я все чула. Вона врятувала наше загублене яєчко, зігріла його, поки ти тут літав, шукав. Дякую тобі, голубко! — Яструбиця узяла яєчко в лапи і понесла до гнізда.

— Вона чужинка! Я повинен її розірвати! Це наказ Смугаря. — Яструб вже наготував своїх гострі пазурі.

— Зачекай! — зупинила його яструбиця. — Бачу, що нянька з неї хороша. Краще залиши її дітей наших доглядати.

Погодився яструб із яструбицею. Деколи і вона щось путнє казала. Байдуже, що жінка. Так Пір'їнка стала нянькою в яструб'ят. А було їх аж п'ятеро. А той, якого вона ще в яйці гріла, останній народився. Назвали його Крилатом. Пір'їнка за нього дбала найбільше, як за сина рідного. Так і називала, сином. Завжди найбільший шматок м'яса давала, найчистішу водичку, пір'ячко йому на ніч перебирала і казочки розповідала, які від матусі в дитинстві чула.

Коли усі яструб'ята-дітлахи засинали, злітала Пір'їнка на найвищу гілку найвищої смереки і дивилася на місяць та зорі. І все їй здавалося, що то не місяць, а Сизокрил на неї з неба споглядає. «Він живий. Я це знаю» — думала голубка в ці миті. Вона вірила, що колись вони зустрінуться знову і вже більше ніколи не розлучаться. Щоночі вона молилася Богу за спасіння свого милого.

Минали дні, тижні. Від смутку і страждань голубка почорніла.

Тим часом Крилат виріс, змужнів, став першим серед братів. Ось перше полювання й перша здобич. Приніс куріпку, Пір'їнці показує, а та не радіє, призадумалася. «Це ж він може й мого Сизокрила так порве і не задумається».

Якось підійшла до Крилата й каже йому:

— Сину! Як побачиш голуба сизокрилого, не чіпай, прошу. Вбережи його. Бо як згине він, то згину й я.

— Що Ви, няньо! Я заради Вас, самі знаєте, все, що завгодно! — І він ніжно обійняв голубку.

7. Повернення Сизокрила

Ксеня доглядала покаліченого Сизокрила, як могла, крила йому лікувала, лапки перев'язувала. Надвечір, коли дорослі вже засинали, вона потайки вставала і йшла до нього, бо тільки вночі голуб дозволяв собі розмовляти з нею людською мовою. Вдень боявся, що б люди