Таємниця Крилатого Змія - Рене Дюшато

— Я, на жаль, не вмію керувати, — промовив мандрівник.

Машини проїхали міст і зникли в нічній темряві. Жандарм-корсіканець знову зробив барикаду з стільців.

— Щось Гране сьогодні в злому гуморі, — зауважив Мартіні.

— Ще б пак! Не дуже весело возити трупи.

— А от у мене двоюрідний брат працює в поховальному бюро, і, скажу по щирості, я ніде ще не бачив веселішої людини, — докинув корсіканець.

— Не може такого бути, це просто неможливо! — уперто заперечив бретонець.

Між ними знову розпочалася довга суперечка про принади життя, смерть та поховальні бюро. Вона так розхвилювала ле Мулека, що він розбудив кав’ярника і замовив ще кілька пляшок вина. Скоро служник задрімав, як його знову розбудили шум і голоси. До моста прийшли капітан орейської жандармерії та Преміор.

Преміор був блідий, руки у нього тремтіли. Вірного лакея нафтового короля душила лють. Жандармський капітан пояснив, що вони прийшли з Плугарнеля. Місцева охорона не помітила нічого підозрілого. Троє бандитів мусили проїхати тільки через цей міст. Втікачі мали машину і, можливо, захопили й другу.

— Та, кажу вам, у них тепер дві машини! — мало не простогнав Преміор.

…Лежачи зв’язаний серед скель, Преміор відчув, як в серце закрадається тривожна підозра. Минав час. Йому здалося, ніби неподалік пролунали приглушені постріли. “Вони вбили Гране”, — подумав Преміор.

Його пойняв жах. Він з острахом прислухався, чи не чути кроків. Ось зараз Бурлака та В’юн підійдуть до нього, наставлять револьвера до скроні і заб’ють, мов собаку.

Преміор затрусився, наче в пропасниці. Холодний липкий піт зросив йому обличчя. Коли б цю мить друзі П’єро запитали, де знаходиться Клеман Лотер, він розповів би про все. І про те, що секрет лотариту ще не розкрито, хоч вони й поперевертали все в кімнаті Лотеровій. Щоб врятувати свою шкуру, він ладен був виказати всі таємниці свого хазяїна.

Преміор був справді хороброю людиною і під час громадянської війни в Сибіру та на Уралі не раз байдуже дивився смерті у вічі. Але зараз його жахала думка про загин. Він нічого не чув і не бачив, не міг покликати на допомогу, не міг ворухнутись. Чекання ставало нестерпною мукою.

Преміоров: здалося, що минули віки. Впійманий старий лис звернувся з палкою молитвою до казанської божої матері, лурдської святої діви, обіцяв поставити свічку святій Терезі за своє чудесне спасіння.

І в цю хвилину Преміор почув кроки. Одчайдушним зусиллям він спробував розірвати пута, але, зрозумівши, що це річ неможлива, заціпенів і став чекати смерті. Кроки чомусь то наближались, то віддалялися. Сумніву не було: В’юн зараз покінчить і з ним…

Преміор заборсався, наче заєць. Він почув здивований вигук і невиразні голоси. Чиясь рука торкнулася його плеча. Все. Ось вона, смерть! Вандергольдів слуга знепритомнів.

Коли він очуняв, то побачив навколо себе жандармів з Ореля, що приїхали автобусом. До Преміора одразу повернулась упевненість. Мстива радість виповнила його серце.

— Ви зловили принаймні цих трьох злочинців?

Але жандарми і в очі не бачили втікачів…

Преміор і капітан негайно поспішили до моста Керіспер. Розповідь бригадира ле Мулека їх страшенно здивувала. Виявилось, що Гране і якийсь бородатий турист нещодавно переїхали міст двома машинами, везучи тіло В’юна.

Жандармський капітан спробував пояснити, як все сталося:

— Мабуть, отой В’юн розв’язав Гране, Гране вихопив револьвера і застрілив бандита. Бурлака і П’єро втекли. Гране, боячись за своє життя, поїхав по допомогу в орейську жандармерію, забравши вбитого і машину грабіжників.

— Але чому Гране не звільнив мене! — вигукнув схвильовано Преміор. — Як він, йолоп такий, міг мене лишити в цьому чортовому закутку? На ласку цих убивць, чи що? А якщо він поїхав у Карнак по допомогу, то чому не повідомив про це? Ні, я певен, що Гране сам сприяв негідникам…

Капітан розпитав бригадира ле Мулека. Той знову повторив, що в машині були Гране і турист із бородою, а позаду лежав труп. Бурлака та П’єро не могли сховатися, оскільки він перевіряв багажники.

— Однак, — докинув бригадир, — коли ви їх хочете наздогнати, то можете не дуже поспішати. Машини йдуть повільно, бо жовтий “Морель” у них на буксирі. Я гадаю, що зараз вони мусять приїхати в Орей.

Капітан лишив жандармів біля мосту, наказавши їм на світанні оглянути всю місцевість, посадив Преміора в свій чорний “Рено” і помчав до Орея. Але там вони нікого не здибали. Здавалося, ніби дві машини зникли, мов привиди.

Ніч минала повільно. Знесилившись, Преміор уклався спати на канапі у капітана вдома.

Він так захропів, що шибки деренчали.

О сьомій вранці капітан розбудив Преміора: тільки-но повідомлено з жандармерії Понтівї, що знайдено розбиту машину Вандергольда.

Ніч напнула чорне шатро беззоряного неба. Легенький вітрець, що спочатку приносив приємну прохолоду, ущух, і настала важка передгрозова задуха.

— Ану, давай швидше! — наказала Гране людина з чорною бородою і штовхнула водія кулаком.

Якби бригадир ле Мулек був трохи уважніший, пропускаючи через міст машину Вандергольда з жовтим “Морелем”, то він би побачив, що бородатий турист непомітно тримав під боком у Гране парабелум.

Начальник охорони мовчки натиснув педаль. Маленьке провінційне містечко Орей давно спочивало, коли машина проїхала його і вихопилася на дорогу до Понтіві. Навкруги панував спокій. Ледь чутне гудіння мотора зливалося з пронизливим сюрчанням коників.

Машина проїхала ще кілометрів із п’ятнадцять. Тоді бородатий пасажир сказав Гране:

— Зупинись на хвилину, я заміню тебе.

Машина стишила хід, але раптом Гране