Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг

- Хто з вас це зробив? - гаркнув він, пронизуючи їх своїми гострющими очима. - Хто вичаклував Чорну мітку?

- Це не ми! - заперечив Гаррі, показуючи на череп.

- Ми нічого не робили! - додав Рон, потираючи лікоть і обурено зиркаючи на батька. - Чого ви на нас напосілися?

- Не бреши! - вигукнув містер Кравч. Його чарівна паличка й далі була націлена на Рона, а вирячені очі надавали йому божевільного вигляду. - Вас застукали на місці злочину!

- Барті, - прошепотіла чарівниця в довгому вовняному халаті, - це ж діти, Барті, вони б не змогли...

- А звідки з'явилася Мітка, ви бачили? - швидко спитав містер Візлі.

- Звідти, - боязко відповіла Герміона й показала на те місце, де вони чули голос, - там за деревами хтось був... ми чули слова... якесь закляття...

- Ага, то вони стояли отам? - повернув свої вирячені очі до Герміони містер Кравч. Недовіра була написана в нього на обличчі. - Проказали закляття? Здається, панночко, ти чудово знаєш, як вичаклувати Мітку..

Але жоден з міністерських урядників, окрім самого містера Кравча, здається, навіть не припускав, що Гаррі, Рон і Герміона могли вичаклувати череп. Якраз навпаки, почувши Герміонині слова, вони знову підняли чарівні палички і, вдивляючись поміж темні дерева, скерували їх туди, куди вона показала.

- Ми прийшли запізно, - проказала чарівниця у вовняному халаті, хитаючи головою. - Вони вже роз'явилися.

- Не думаю, - заперечив чаклун з рідкою бурою борідкою. Це був Амос Діґорі, батько Седрика. - Наші приголомшувачі вивели якраз на ці дерева... є шанс, що ми когось упіймаємо...

- Будь обережний, Амосе! - застерегли кілька чаклунів містера Діґорі, котрий розправив плечі, підняв чарівну паличку, перетнув галявину і зник у темряві. Герміона стежила за ним, затуливши долонями рота.

Минуло кілька секунд, і всі почули крик містера Діґорі.

- Є! Ми їх упіймали! Тут хтось є! Непритомний! Це... але... О Господи...

- Ти когось упіймав? - недовірливо вигукнув містер Кравч. - А кого? Хто це?

Усі почули тріск гілок, шарудіння листя, а тоді важкі кроки містера Діґорі, що вийшов з-за дерев. На руках він ніс крихітну безвільну фігурку. Гаррі відразу впізнав кухонний рушничок. Це була Вінкі.

Містер Кравч ані ворухнувся, ані пари з уст не випустив, коли містер Діґорі поклав йому до ніг його ельфиню. Усі міністерські чаклуни витріщилися на містера Кравча. Кілька секунд він стояв заціпенілий, втупивши у Вінкі свої палаючі на блідому обличчі очі. А потім отямився.

- Цього... не може... бути, - уривчасто мовив він. - Ні...

Він обійшов містера Діґорі і стрімко покрокував туди, де той знайшов Вінкі.

- Дарма йдете, містере Кравч, - гукнув йому вслід містер Діґорі. - Там більше нікого немає.

Але містер Кравч не збирався брати на віру його слова. Було чути, як він шарудить листям, шукаючи щось у кущах.

- Це ганебно, - похмуро сказав містер Діґорі, дивлячись на непритомну Вінкі. - Домашня ельфиня Барті Кравча... тобто це...

- Та годі тобі, Амосе, - тихенько проказав містер Візлі, - ти ж не припускаєш, що це вона?.. Чорна мітка - то чаклунський знак. Його не зробиш без чарівної палички.

- Власне, - погодився містер Діґорі, - адже вона мала паличку.

- Що! - очманів містер Візлі.

- Ось, подивися. - Містер Діґорі показав містерові Візлі чарівну паличку. - Тримала її в руці. А це ж порушення третьої статті Кодексу користування чарівними паличками. «Жодній нелюдській істоті не дозволяється носити або використовувати чарівну паличку».

Тієї миті щось ляснуло і біля містера Візлі явився Лудо Беґмен. Він розгублено закружляв на місці, дивлячись угору на смарагдово-зелений череп.

- Чорна мітка! - захекано мовив він і, мало не розтоптавши Вінкі, обернувся запитально до колег. - Хто це зробив? Ви їх упіймали? Барті! Що діється?

Містер Кравч повернувся з порожніми руками. Його обличчя було й досі примарно-біле, а руки й вусики сіпалися.

- Барті, де ти був? - поцікавився Беґмен. - Чому я не бачив тебе на матчі? Твоя ельфиня тримала для тебе місце... ох, ненаситні Гаргуйлі! - Беґмен аж зараз помітив у себе під ногами Вінкі. - Що з нею?

- Я мав багато справ, Лудо, - нервово пояснив містер Кравч, майже не розтуляючи губ. - А мою ельфиню приголомшили.

- Приголомшили? Хто? Ви всі? За що?..

І тут до Беґмена дійшло. Він глянув на череп, тоді на Вінкі, а тоді на містера Кравча.

- Та ні! - сказав він. - Вінкі? Вичаклувала Чорну мітку? Вона б не змогла! Та ще й без чарівної палички!

- Паличку вона мала, - пояснив містер Діґорі. - Лудо, коли я її знайшов, вона тримала паличку в руках. Якщо ви не заперечуєте, містере Кравч, то варто було б почути, що нам скаже вона сама.

Кравч ніяк не зреагував на ці слова, але містер Діґорі, здається, розцінив цю мовчанку як знак згоди. Він спрямував чарівну паличку на Вінкі й сказав:

- Розсійчари!

Вінкі заворушилася. Її великі карі очі розплющилися й збентежено закліпали. Під поглядами мовчазних чаклунів вона, тремтячи всім тілом, сіла. Побачила ноги містера Діґорі, повільно й боязко глянула в його обличчя, а тоді ще повільніше подивилася на небо. Гаррі побачив у її величезних застиглих очах відображення летючого черепа. Вінкі зойкнула, дико глянула навколо й залилася слізьми.

- Ельфине! - суворо звернувся до неї містер Діґорі. - Ти знаєш, хто я такий? Я службовець відділу контролю за магічними істотами!

Вінкі почала гойдатися туди-сюди, дихання в неї стало уривчасте й судомне. Гаррі пригадав, що так поводився Добі в моменти боязкого непослуху.

- Як бачиш, ельфине, тут нещодавно хтось вичаклував Чорну мітку, - вів далі містер Діґорі. - А трохи пізніше саме під нею виявили тебе! Прошу це пояснити!

- Я... я... це не я робити, пане! - мало не задихалася Вінкі. - Я не знати хто, пане!

- Ти тримала в руках чарівну паличку! - гаркнув містер Діґорі, тицьнувши паличку їй під носа. Зелене світло, що сіялося на галявину з черепа, впало на паличку і Гаррі її впізнав.

- Це ж моя! - вигукнув він.

Усі подивилися на нього.

- Вибач, що? - здивувався містер Діґорі.

- Це моя чарівна паличка! - повторив Гаррі. - Я її загубив!

- Загубив? - недовірливо перепитав містер Діґорі. - Ти це визнаєш? Ти її викинув після того, як вичаклував Мітку?

- Амосе, та що ти таке кажеш! - розсердився містер Візлі. - Чи міг би Гаррі Поттер вичаклувати Чорну мітку?

- Е-е...