Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Кольорові ліхтарі, що освітлювали стежку до стадіону, вже згасли. Між деревами навпомацки блукали темні постаті. Плакали діти. В холодному нічному повітрі довкола них відлунювали тривожні крики й перелякані голоси. Зусібіч Гаррі штовхали люди, чиїх облич він не бачив.
Раптом закричав від болю Рон.
- Що таке? - стривожилася Герміона й так різко зупинилася, що Гаррі на неї наштовхнувся. - Роне, де ти? Яка дурість... Лумос!
Вона засвітила чарівну паличку і спрямувала вузенький промінь на стежку. Рон, простягтись, лежав на землі.
- Зачепився за корінь, - сердито пояснив він, зводячись на ноги.
- Ну, канєшно, з такими лапами важко не зачепитися, - почувся ззаду лінивий голос.
Гаррі, Рон і Герміона різко обернулися. Недалечко від них сперся об стовбур цілком спокійний Драко Мелфой. Він склав на грудях руки і крізь прогалину між деревами поглядав на те, що діялося в наметовому містечку.
Рон порадив Мелфоєві піти в таке місце, про яке б ніколи не сказав у присутності місіс Візлі.
- Фільтруй базар, Візлі, - блиснув безбарвними очима Мелфой. - Краще самі туди валіть. Ви ж не хочете, щоб і її побачили?
Він кивнув на Герміону, і тієї ж миті в наметовому містечку немовби вибухнула бомба, а дерева освітив зелений спалах.
- Що ти маєш на увазі? - з викликом спитала Герміона.
- Карочє, Ґрейнджер, вони ж ловлять маґлів, - пояснив Мелфой. - Може, й ти хочеш освітити небо своїми панталонами? То підожди тут... вони вже близько. Ото буде реготу!
- Герміона - чарівниця, - гаркнув Гаррі.
- Як собі хочеш, Поттер, - лиховісно вишкірився Мелфой. - Карочє, ждіть тут і побачите, чи внюхають вони бруднокровку.
- Заткни свою пащу! - крикнув Рон. Усі вони знали, що «бруднокровка» - то вкрай непристойне слово, яким обзивають чарівниць та чарівників, що мають батьків-маґлів.
- Роне, не зважай, - швидко схопила його за руку Герміона, бо Рон уже кинувся був до Мелфоя.
За деревами щось бабахнуло з нечуваною силою. Поблизу закричали люди.
Мелфой тихо реготнув. - Що, налякалися? - ліниво мовив він. - Ваш старий сказав, щоб ви ховалися? І що він там тіпа робить... хоче рятувати маґлів?
- А де твої батьки? - спитав розлючено Гаррі. - Там, у тих масках, мабуть?
Мелфой глузливо глянув на Гаррі.
- Поттер, якби вони там і були, то я б тобі однак не сказав.
- Годі вже, - гидливо глянула на Мелфоя Герміона, - ходімо, пошукаємо інших.
- Карочє, не дуже виставляй свою кучеряву макітру, Ґрейнджер, - далі глузував Мелфой.
- Ходімо, - повторила Герміона й потягла за собою Гаррі з Роном.
- Його батько серед тих, що в масках! Це точно! - люто вигукнув Рон.
- Сподіваюся, що міністерство його впіймає! - палко мовила Герміона. - Ну, що таке, де ж усі наші?
Фреда, Джорджа й Джіні ніде не було видно, зате на дорозі юрмилося багато інших людей, які нервово озиралися на бешкети в наметовому містечку.
Коло стежки галасливо сперечалася зграйка підлітків у піжамах. Коли Гаррі, Рон і Герміона проходили поруч, до них обернулася дівчина з густим кучерявим волоссям і швидко спитала:
- Ou est Madame Maxime? Nous l'avons perdue...
- Е-е... що? - не зрозумів Рон.
- О... - дівчина відвернулася, а пізніше вони чітко почули, як вона сказала '«Оґвортс».
- Бобатон, - пробурмотіла Герміона.
- Що? - перепитав Гаррі.
- Вони, мабуть, з Бобатону, - пояснила Герміона. - Не чув? Бобатонська академія магії... Я про неї читала в «Огляді магічних освітніх закладів Європи».
- А-а, ось воно що, - мовив Гаррі.
- Фред із Джорджем не могли зайти так далеко, - здивувався Рон, а тоді витяг чарівну паличку, засвітив її так само, як Герміона, і придивився до стежки. Гаррі понишпорив у кишенях куртки за своєю чарівною паличкою... але не знайшов її. Там не було нічого, крім усенокля.
- Ой ні! Не може бути... Я загубив чарівну паличку!
- Ти що, жартуєш?
Рон і Герміона підняли чарівні палички вище, щоб освітити вузенькими променями землю. Гаррі роззирнувся довкола, але своєї палички ніде не побачив.
- Може, ти забув її в наметі? - припустив Рон.
- Або вона випала з кишені, коли ми бігли? - стривожилася Герміона.
- Так, - промимрив Гаррі, - можливо...
У чаклунському світі він завжди носив чарівну паличку з собою, тож тепер, опинившись без неї в такій прикрій ситуації, відчував себе незахищеним.
Раптом щось зашаруділо, й вони аж підскочили. Поряд з кущів видиралася ельфиня-домовичка Вінкі. Вона рухалась якось дивно, зі значними зусиллями, ніби хтось невидимий намагався втримати її на місці.
- Тут бути погані чаклуни! - розгублено пискнула вона, вилазячи з кущів. - Люди вгорі... високо в повітрі! Вінкі мусити тікати!
І вона зникла між деревами з того боку стежки, з писком і хеканням відбиваючись від чогось, що її не пускало.
- Що з нею таке? - здивовано глянув їй услід Рон. - Чому вона не може бігти нормально?
- Мабуть, не попросила дозволу ховатися, - припустив Гаррі. Він згадав Добі - щоразу, як той пробував зробити щось таке, що не сподобалося б Мелфоям, він починав сам себе лупцювати.
- Знаєте, з цими ельфами-домовиками поводяться геть несправедливо! - обурилася Герміона. - Це ж просто рабство якесь! Той містер Кравч примусив її видертися на самісінький верх стадіону, хоч вона й боялася, а тепер він її ще й зачарував, і вона не може втекти, коли там нищать намети! Чому ніхто з цим не бореться?
- Але ж ельфи задоволені, - сказав Рон. - Ти ж чула, що Вінкі казала під час матчу... «Ельфам-домовикам не можна веселитися»... Їй подобається, коли нею командують...
- Саме такі, як ти, Роне, - палко почала Герміона, - і підтримують прогнилі й несправедливі системи, бо їм просто ліньки...
На узліссі знову щось голосно бабахнуло.
- Може, підемо далі? - запропонував Рон, а Гаррі помітив, як гостро зиркнув він на Герміону. Може, Мелфой казав правду; може, Герміоні й справді загрожувала більша небезпека, ніж їм усім. Вони рушили далі, а Гаррі усе нишпорив по кишенях, хоч добре розумів, що чарівної палички там нема.
Вони йшли темною стежкою глибше в ліс, не перестаючи виглядати Фреда, Джорджа і Джіні. Проминули групу ґоблінів, що хихотіли над мішком
