Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба - Лаймен Френк Баум

— Ти звичайний літун, — пояснив йому Чіп, — літун із головою Блазнюка. Ми склали тебе, а потім оживили, щоб полетіти куди захочемо.

— Чудово! — вигукнув літун. — Отже, я ніякий не Блазнюк, і тому мені не може бути притаманна горда вдача цих тварин та їхнє волелюбство. Тож я ладен стати ким завгодно, хоч дурником на побігеньках. Тільки й втіхи, що тіло моє хитке, і, сподіваюсь, рабська доля моя триватиме недовго.

— Благаю тебе, не кажи так! — озвався Бляшаний Лісоруб. Блазнюкові слова краяли його добре серце. — Невже тобі так кепсько?

— Ну, кепсько, не кепсько, судити не беруся, — відказав Блазнюк. — Я ж тільки перший день живу на світі, то звідки мені знати, що добре, а що погано? — і він замислився, помахуючи щіткою-хвостом.

— Не хвилюйся, — приязно мовив Солом’яник, — не вішай носа і радій життю. Тебе ніхто не скривдить, ми зробимо все, щоб ти не мав причин сумувати. То ти не будеш проти, щоб ми сіли на тебе та й полетіли звідси?

— Авжеж, не буду, — відповів Блазнюк. — Я залюбки політав би. Бо варто рушити землею, як неодмінно зустрінеш когось із блазнюків, і як тоді дивитися їм в очі?!

— Я тебе розумію, — поспівчував йому Бляшаний Лісоруб.

— Крім того, — не змовкав Блазнюк, — варто мені поглянути на себе, а потім на вас, як відразу стає ясно: ні в кого з вас не було вкладено стільки фантазії, як у мене.

— Зовнішність оманлива, — палко заперечив Брошковий Жук. — От я, скажімо, Стократно Збільшений і Вельми Освічений.

— Аякже! — байдуже пробурмотів Блазнюк.

— А в мене такий мозок, якого більше ніде не знайдеш, — гордо додав Солом’яник.

— Оце так диво! — осміхнувся Блазнюк.

— А в мене, хоч я із заліза, — не втримався і Лісоруб, — найчуйніше і найм’якше серце.

— Я захоплений таким зізнанням, — промовив Блазнюк, трохи закашлявшись.

— А моя усмішка сяє і вдень, і вночі, — озвався страхопуд Джек. — Ну чим не диво!

— Як місяць-молодик у небі, — пишномовно додав Брошковий Жук, чим привернув до себе увагу ошелешеного Блазнюка.

— А я, — взяла слово Козла, щоб порушити ніякову тишу, — така чудова, що ні в казці сказати, ні пером описати.

— Ну й ну, я, звісно, радий, що всі мої власники такі виняткові, — недбало кинув Блазнюк. — Хотів би й я про себе так сказати, ото було би втіхи!..

— У тебе все попереду, — запевнив Солом’яник. — Не так-то просто пізнати себе. У нас, старших і мудріших, це забрало не один місяць. А тепер, — промовив він, звертаючись до друзів, — сідаймо на свої місця, бо час летіти.

— Куди летимо? — запитав Чіп, видряпуючись на сидіння дивана й допомагаючи страхопудові, котрий ліз за ним.

— У Південному краю живе чудова Королева, що зветься Глінда Добра, і я певний, що вона з радістю прийме нас усіх, — озвався Солом’яник, вайлувато залазячи на літуна. — Летімо до неї та попросімо в неї поради.

— Непогана пропозиція, — похвалив його Бляшаний Лісоруб, допомагаючи піднятися Брошковому Жуку та вкладаючи Дров’яну Козлу на подушки у кінці диванів. — Я знаю цю Добру Чаклунку, вона не покине нас у скруті.

— Всі сіли? — запитав Чіп.

— Так, — озвався Бляшаний Лісоруб, умощуючись поруч із Солом’яником.

— Злітаймо! — наказав Чіп Блазнюкові. — На південь, будь ласка. Але на висоті мене нудить, тож постарайся летіти не дуже високо, щоб просто не чіплятися за будинки й дерева.

— Гаразд, — коротко відказав Блазнюк.

Він махнув усіма чотирма крилиськами і став повагом підійматися в повітря, а всі, хто сидів усередині, про всяк випадок міцно притиснулися до спинок і похапалися за бильця. У повітрі Блазнюк розвернувся на південь та й полетів, швидко, велично.

— Якщо весь час летіти на такій-от висоті, наш політ справлятиме незабутнє враження, — зауважив Освічений Брошковий Жук.

— Йому враження в голові, — пробурчав Солом’яник. — Тримайся краще, бо впадеш — і згадуй як звали. Хитавиця в літуна — будь здоров!

— Скоро стемніє, — зауважив Чіп, позираючи на сонце, що котилося до небокраю. — Може, десь приземлимося та перечекаємо до ранку? Цікаво, чи Блазнюк літає вночі, чи ні.

— Мені й самому це цікаво, — тихенько озвався Блазнюк. — Я ніколи в житті не літав. У мене були ноги, й бігали вони як вихор. А тепер мені здається, що вони позасинали.

— Тобі правильно здається, — сказав Чіп, — Бо ми не оживляли твоїх ніг.

— Тебе робили для польотів, а не для ходьби, — пояснив Солом’яник.

— Ходити ми й самі вміємо, — додав Брошковий Жук.

— Я починаю розуміти, що від мене треба, — промовив Блазнюк. — Що ж, я годитиму вам усім, чим зможу. — Сказавши це, він затих і якийсь час летів мовчки.

Коли вони пролетіли ще трохи, страхопуд затривожився.

— Хто знає, гарбузові від польоту нічого не станеться? — запитав він.

— Якщо ніякий дурень не викине його за борт, то нічого, — відповів Брошковий Жук. — А от коли гарбузова голова падає на землю, вона відразу ж перетворюється на купу місива.

— Хіба я не просив тебе притримувати свої дурні жарти при собі? — Чіп грізно зиркнув на Брошкового Жука.

— Якби ви знали, скільки жартів я уже притримав, — відповів той. — Та я ж не винний, що мова сама підказує мені один каламбур за другим, а з такою ерудицією, як у мене, просто неможливо не пожартувати раз-другий.

— Тим жартам уже не одна сотня років, — промовив Чіп, — причому вигадували їх люди не дуже освічені.

— Ти нічого не плутаєш? — помітно збентежився Брошковий Жук.

— А що тут плутати, — стенув