Дракон із шоколадним серцем - Стефані Берджіс
— Це замовлення на гарячий шоколад чекати не може, — мовив Горст. Уперше, відколи ми познайомилися, його губи здригнулися й розтягнулися в зачудовану усмішку, від якої він наче помолодшав на десять років. Здавалося, він просто зараз гайне в небо від щастя. — Розумієш, його зробили дві принцеси й король.
Розділ тринадцятий
— Що?! — вереснула Сілке захоплено. Вийшло в неї так щиро, що я спочатку навіть не повірила, що це й справді її голос. — Королівська родина прочитала мою листівку? Ох, авжеж, я знала, що вона нівроку, але ніколи не…
— А вони в коронах? — поцікавилася я, трохи пожвавившись.
На це справді варто було глянути… а може, не лише глянути. У мене аж у пальцях стало поколювати, коли я згадала ті чудові золоті корони зі скарбниці нашої родини. Вони так гарненько пасували до моїх пазурів, щокроку дзенькаючи! Навіть найпростіші з них були просто дивовижні, але понад усе до вподоби мені були вінці, прикрашені самоцвітами.
Це ж якою мірою затишніше мені спатиметься вночі, якщо я притискатиму до себе двійко корон, як колись!
Але ж ні. Я зціпила зуби та змусила себе міркувати як людина, а не як дракон.
У мене, замкненої в пастці цього жалюгідного тіла, позбавленої гострих іклів, пазурів, полум’я, не було жодної нагоди заволодіти вінцями цієї королівської родини й тим паче залишити їх собі. Але ж якою мірою важко було стримати жадібне гарчання, що силкувалося вихопитись у мене з горла, коли я уявляла все це чудове золото, що тільки й чекало нагоди стати моїм, і…
— Ти з якого лиха припинила розмішувати, дівчисько?! — гримнула Марина.
Я квапливо повернулася назад до роботи — саме вчасно, бо шоколадний крем у каструлі мало не кипів. А відтак почула, як Горст мовив:
— Вони тут інкогніто.
— Вони тут що?
Він що, мав на увазі, що мої чудові корони зіпсовані? Горст нетерпляче махнув смаглявою долонею.
— Інкогніто — це означає таємно, замаскувавшись.
Він озирнувся на Марину.
— Хлопчик-побігач примчав сьогодні зранку зарезервувати столик на ім’я «графа фон Рейманна» і його дочок. Вони вбрані як звичайна шляхта, але я збагнув, хто це, щойно вони увійшли. І всі інші також це зрозуміли. Не здивуюся, якщо просто зараз сюди мчать перодряпи з усіх газет. У нас уже й попід вікнами ціла юрба люду — усі намагаються зазирнути досередини.
— Отже, невдале в них маскування, — форкнула Марина, ліктем відштовхнула мене й заходилася сама контролювати останній етап приготування шоколадного крему. — Може, наступного разу їм варто надіти маски?
— Та вони інкогніто тільки задля годиться, — мовила Сілке з виглядом знавця, погойдуючись на підборах і запхавши руки до кишень. — Якби вони прийшли відкрито, їм би довелося притягти із собою всю почесну варту. А так у них є змога пересуватися містом без натовпу солдатів і челядників, які лише плуталися б під ногами. Але… — Очі її розширилися, і вона хитнулася. — А-а-а! — Долоні її злетіли до щік. — Не можу повірити, що сам король прочитав мою листівку. Сам король! А можна звідси якось зазирнути до зали? Я хочу роздивитися кронпринцесу! Я її ніколи раніше так зблизька не бачила!
Уперше відтоді, як ми познайомилися, я побачила на обличчі Горста бешкетний вираз.
— Якщо тобі й справді потрібна гарна панорама… — Підійшовши до стіни, він зняв із гачка декоративну тарілку, яка висіла трохи вище від моєї маківки. За нею виявився квадратик прозорого скла близько дюйма завширшки. — Але тільки один разочок, — мовив він нам обом, підморгнувши. — І то мерщій! Нікому не сподобається, коли на них витріщаються під час їжі.
— Нумо! — Сілке схопила мене за руку й потягла за собою. — О-о-о-о! — Вона притиснулася оком до скла й аж затуркотіла від задоволення. — А вона навіть вища, ніж я вважала.
— Хто? — спитала я.
— Кронпринцеса, звісно! — Сілке на мить розвернулася до мене, закотивши очі. — Слово честі, Авантюрине, навіть ти мусила про неї чути, хай навіть звідки ти там є. Вона не тільки вродлива, а ще й вільно розмовляє принаймні сімома мовами. До того ж вона найкращий дипломат у королівській родині за останні двісті років. Усі її просто обожнюють. З неї буде найкраща королева за всю історію!
— Схоже, вона просто ідеальна, — мовила я кисло. Про таких-от старших сестер мені було відомо геть усе. Значно поблажливіше, визирнувши у вічко, я глянула на молодшу з дівчат за столом. Шкіра в неї було така ж світло-смаглява, як у її сестри, і темне густе волосся було так само гарно зачесане, але вираз її обличчя був зовсім інший. Її старша сестра лагідно всміхалася й розмовляла про щось з їхнім рум’яним і кремезним білявим батьком. Тим часом крізь вітрину до крамнички зазирало дедалі більше облич. Ані сам король, ані його старша донька, здається, навіть не зважали ні на юрбу, що товклася зовні, ні на те, що інші клієнти витріщалися на них і шепотілися. Проте молодша принцеса сиділа, згорбившись, і, судячи з обличчя, почувалася ні в сих ні в тих. Придивившись, я побачила, що пальцями вона нервово тарабанить по стільниці… аж якоїсь миті її сестра потягнулася до неї, і, так само лагідно всміхаючись, владно накрила її долоню своєю.
Еге ж. Я дуже добре знала старших сестер.
А ще на жодному з цих відвідувачів не було корони. Навіть на кронпринцесі. От і маєте це людське вельможне панство…
Зітхнувши, я відступила й дозволила Горсту повісити тарілку на місце, затуливши вічко. Він аж сяяв усмішкою… аж доки йому в очі не впала Марина.
— Що це ти таке робиш?
Марина, зіщуливши очі, переливала до келиха шоколадний крем.
— На що це схоже, Горсте? Навіть ти міг уже б збагнути, що зазвичай роблять на кухні.
— Але ж… — Він похитав головою, вражено вибалушивши очі. — Ти хіба не чула, що я сказав? Королівська родина…
— …воліє гарячого шоколаду, — завершила за нього Марина. Вона охайно виставила вісім келихів із шоколадним кремом на тацю, якусь мить роздивлялася їх, ледь схиливши голову, а відтак заходилася пересувати — келихи нагадали мені пташок, що змінювали місце в зграї. — Я в курсі. І я виконаю їхнє замовлення… щойно матиму час.
Горст запустив обидві руки у волосся.
— Чи ти геть здуріла?
Очі Сілке розширилися.
— Е-е-е-е… може, ви б трохи тихіше сварилися? Я не певна, що ця стіна аж такою
