Гаррі Поттер і таємна кімната - Джоан Роулінг
— Думаю, треба ще раз повторити наш план, — мовив дядько Вернон. — О восьмій вечора ми всі маємо бути на своїх місцях. Петуніє, ти будеш…
— У вітальні, — миттю обізвалася тітка Петунія, — чекатиму, щоб люб'язно запросити їх до хати.
— Добре. А ти, Дадлі?
— Я буду чекати, щоб відчинити двері, — самовдоволено вишкірився Дадлі. — "Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон?"
— Вони полюблять його! — у захваті вигукнула тітка Петунія.
— Молодець, Дадлі! — похвалив сина дядько Вернон і повернувся до Гаррі: — А ти?
— Я тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, — монотонно пробубонів Гаррі.
— Саме так! — лихим оком зиркнув на Гкррі Дядько Вернон. — Я проведу їх у вітальню, відрекомендую тебе, Петуніє, і почастую всіх напоями. О восьмій п'ятнадцять…
— Я оголошу, що вечеря готова, — закінчила фразу тітка Петунія.
— А ти, Дадлі, скажеш…
— "Можна провести вас до їдальні, місіс Мейсон?" — сказав Дадлі, пропонуючи уявній жінці свою товсту руку.
— Мій досконалий джентльменчик! — мало не заплакала тітка Петунія.
— А ти? — грізно глянув на Гаррі дядько Вернон.
— Тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, — пробурмотів Гаррі.
— Саме так. Що ж, за вечерею було б варто зробити їм кілька гарних компліментів. Маєш якісь ідеї, Петуніє?
— Містере Мейсоне, Вернон казав, що ви чудово граєте в гольф… Скажіть мені, місіс Мейсон, де ви купили таку гарну сукню?..
— Прекрасно… А ти, Дадлі?
— Я скажу таке: "Ми в школі писали твір на тему "Мій герой", і я, містере Мейсоне, написав про вас".
Цього було вже занадто і для тітки Петунії, і для Гаррі. Тітка Петунія розридалася, пригорнувши до себе Дадлі, а Гаррі нахилився аж під стіл, щоб ніхто не помітив його сміху.
— А ти, хлопче?
Гаррі випростався, ледве стримуючи регіт.
— Тихенько сидітиму у себе в кімнаті і вдаватиму, ніби мене немає, — відповів він.
— Отож бо й воно! — суворо підтвердив дядько Вернон. — Мейсони нічого про тебе не знають, і так має бути й надалі… Після вечері, Петуніє, ти запросиш місіс Мейсон у вітальню на каву, а я почну говорити про свердла. Якщо все піде добре, ми підпишемо угоду ще перед десятою, перед теленовинами. Завтра о цій годині уже будемо вибирати собі віллу на Майорці.
Гаррі це все не дуже тішило. Він не думав, що на Майорці Дурслі ставитимуться до нього краще, ніж на Прівіт-драйв.
— Гаразд… я їду в місто по смокінги для себе й Дадлі. А ти, — гаркнув він на Гаррі, — не плутайся в тітки під ногами, коли вона прибиратиме.
Гаррі вийшов з будинку чорним ходом. Був чудовий сонячний день. Він перетнув галявинку, впав на садову лавку і тихенько заспівав сам собі: "Многая літа-літа… многая літа…"
Ні вітальних карток, ні дарунків… і ще цілий вечір треба вдавати, що тебе не існує… Гаррі сумно розглядав живопліт. Ще ніколи він не почувався таким самотнім. Навіть найкращі друзі — Рон Візлі та Герміона Ґрейнджер, здається, забули про нього. Ніхто з них за ціле літо нічого йому не написав, хоча Рон і обіцяв запросити Гаррі в гості.
Безліч разів Гаррі збирався відкрити закляттями клітку з Гедвіґою, щоб відправити її з листом до Рона й Герміони, але так і не ризикнув. Неповнолітнім чарівникам забороняли вдаватися до магії за межами школи. Гаррі не розповів про це Дурслям, бо знав: тільки страх, що він перетворить їх на жуків-гнойовиків, не давав їм замкнути в комірчині разом з чарівною паличкою й мітлою і його самого. Перші кілька тижнів Гаррі розважався тим, Що бурмотів собі під ніс усілякі нісенітниці, після чого Дадлі прожогом вилітав з кімнати.
Проте звісток від Рона й Герміони й далі не було, тож Гаррі почувався таким відірваним від магічного світу, що навіть дражнити Дадлі йому вже стало нецікаво.
І ось тепер Рон і Герміона навіть забули про його день народження.
За вістку з Гоґвортсу він, здається, тепер віддав би що завгодно! І то від будь-якого чаклуна або чарівниці! Він, мабуть, зрадів би, побачивши навіть Драко Мелфоя, свого запеклого ворога, аби тільки впевнитися, що школа йому не наснилася…
Хоч і в Гоґвортсі не все було прекрасним. Наприкінці навчального року Гаррі зіткнувся віч-у-віч не з ким іншим, як із самим лордом Волдемортом. І нехай Волдеморт був тепер лише жалюгідною тінню себе колишнього, він і далі наганяв страх, був підступний і прагнув відновити колишню могутність.
Гаррі вдруге пощастило врятуватися від Волдеморта, але це сталося чудом, і навіть тепер, коли минуло вже кілька тижнів, Гаррі прокидався серед ночі, обливаючись холодним потом, і думав, де тепер лорд Волдеморт, пригадував його ошаліле обличчя, нестямно вирячені очі…
Зненацька Гаррі завмер, випроставшись на садовій лавці. Він дивився на живопліт, аж тут живопліт і сам подивився на нього. Поміж листям світилося двоє величезних зелених очей.
Гаррі скочив на ноги, і саме тоді з другого боку галявини долинув глузливий голос.
— А я знаю, який сьогодні день, — наспівував Дадлі, перевальцем тюпаючи до нього.
Величезні очі кліпнули і щезли.
— Що? — запитав Гаррі, незмигно дивлячись туди, де щойно були очі.
— Я знаю, який це день, — повторив Дадлі і підійшов ще ближче.
— Чудово! — покепкував Гаррі. — Нарешті ти вивчив назви усіх днів тижня.
— Сьогодні твій день народження, — єхидно мовив Дадлі. — Чому тебе ніхто не привітав? Ти що, навіть друзів не маєш серед тих почвар?
— Не думаю, що твоя мама дуже зрадіє, коли довідається, що ти згадуєш мою школу, — незворушно мовив Гаррі.
Дадлі підтягнув штани, що сповзали з його колихливого пуза.
— Чого ти дивишся на живопліт? — підозріло запитав він.
— Та ось вибираю найкраще заклинання, щоб його підпалити, — відповів Гаррі.
Дадлі миттю відсахнувся, а на його масному обличчі проступив страх.
— Ти не м-можеш… Тато казав, що тобі не можна займатися м-магією… казав, що викине тебе з дому… А тобі нема де дітися… Ти навіть не маєш друзів, які б тебе…
— Тинди-ринди! Фокус-покус… чари-бари… — страшним голосом вимовив Гаррі.
— МА-А-А-А-А-АМ! — вереснув Дадлі й кинувся до хати, плутаючись у власних ногах. — МА-А-МО! Дивися, що він робить!!!
Гаррі дорого заплатив за цю свою розвагу. Хоч ні Дадлі, ні живопліт абсолютно не постраждали, і тітка Петунія знала, що ті слова нічого не означають,
