На каравелі "Улюбленець Нептуна" - Владлен Олексійович Суслов
— Облиш його, — втрутився Володя, — він сам не знає, чого хоче. Корчить із себе…
— Нічого я не корчу і сперечатися з вами не збираюсь. Думайте собі, як завгодно, а я своє скажу: раніше в морське плавання вирушали справжні сміливці, а тепер підійдеш до каси — купуй квитка — і пливи куди хочеш… Плакатів кругом понавішували: “Морська мандрівка — найкращий відпочинок”.
— Ти, може, й проти авіації виступаєш? — спитав Коля.
— З авіацією не краще…
— Та що ви, хлопці, сперечаєтесь із ним? — сміючись, крикнув Рижков. — Йому, бачите, хочеться в кам’яну добу перебратись!.. Там би він із палицею сам один на мамонта ходив. Себе показав… Не те, що нині…
Тим часом Коля Дубчак виліз на ліжко й, вимахуючи руками, урочисто проголосив:
— Від сьогодні Федір Васильович Кудряш оголошує себе героєм і відмовляється від усіх досягнень науки й техніки. Геть водогін! К бісу електрику! Великий мореплавець повернеться з табору до Києва лише на вітрильному судні або пішки. Літаків, поїздів і пароплавів він, як відомо, не визнає.
— Та ви мене не так зрозуміли, — почервонів Федя. — Я…
Але товариші більше не слухали його. Перебиваючи один одного, вони стали глузувати з Феді.
— Уславлений мандрівник, — не вгавав Коля, — що відкрив світові сім океанів, п’ятнадцять материків і безліч архіпелагів, відмовляється від сніданків, обідів і вечерь! Він варитиме для їжі підошву свого правого черевика…
— Загартовує себе напередодні нових мандрів, — підхопив Альоша.
— І питиме тільки морську воду! — додав Володя Рижков. — В майбутньому це згодиться йому, коли вичерпаються запаси прісної води.
— Дурниці верзете, — образився Федя і вийшов з намету.
Після сніданку старший піонервожатий Всеволод Петрович сказав:
— Друзі! Погода стала на перешкоді нашим планам. Гадали одне, а виходить інше. Змушений вас засмутити: похід на шлюпках доведеться відкласти. Щоб не витрачати марно часу, давайте ознайомимось із природою Криму. Виготовимо гербарії, назбираємо лікарських трав…
Федя відчув, як від цих слів у нього запашіли вуха, до горла підкотився неприємний клубок.
— Ви прямо скажіть, — вигукнув Кудряш, — що походу не буде і все! Нічого тут на погоду звалювати. Я сам бачив, що море спокійне…
— Це хто вигукує? — суворо запитав вожатий.
— Я, — Федя сміливо вийшов із строю.
— Ти давно був біля моря?
— Перед сніданком.
— Хоч я й не зобов’язаний складати звіт перед тобою, але скажу, щоб усі знали й зрозуміли: я щойно з берега. Море розбурхане. До того ж годину тому нам передали метеозведення, ось воно, — Всеволод Петрович дістав із кишені папірця. — Температура повітря двадцять чотири градуси, води — шістнадцять… Хвилювання моря — п’ять балів. Виходити катерам і шлюпкам заборонено.
— А що я казав? — Володя Рижков переможно зиркнув на Кудряша і штовхнув його ліктем під бік.
— Відчепись, — похмуро відмахнувся Федя.
— Можу запевнити вас, — казав далі вожатий, — як тільки на морі настане спокій, одразу ж підемо на шлюпках… Що ж до нашого півострова, то дехто твердить, ніби тут, крім пляжів, нічого цікавого немає. На жаль, той, хто так каже, помиляється. Гірський Крим — чудове місце для екскурсій. Завтра о сьомій ранку підемо в гори. Приготуйте рюкзаки, взуття. В їдальні одержите пайки…
Піонери розійшлися й стали готуватися до походу. Тільки Федя, похмурий і мовчазний, сидів самотньо на камені біля моря. Це було його улюблене місце. Весь вільний час він проводив на березі, з насолодою вдихаючи солоне морське повітря, пропахле водоростями і йодом. Не раз, сидячи на камені, Федя заплющував очі і бачив себе на капітанському містку трищоглового вітрильного корабля, що мчав крізь бурі і тумани до невідомих земель… Море! Скільки дивовижного і загадкового таїло воно в собі! З якою любов’ю і захопленням думав про морські простори Федя… У морі все відмінне, не таке, як у нудних прісноводних водоймах — і риби, і водорості, і навіть рачки, маленькі водяні рачки, зовсім інші… Взяти хоча б риб. Хіба можна порівняти якихось там прісноводних карасів, явдішок, лящів із кефаллю, камбалою, бичками! А краб… Який несхожий він на чорно-зеленого неповороткого річкового рака!
Федя згріб у пригорщу морську гальку, понюхав. Вона пахла якось особливо, незвичайно. Пахла морем.
“От тобі й похід! — знову з болем подумав Кудряш. — Видно, правду казав Володька: місяць пробудеш у таборі, а море бачитимеш тільки здаля”.
Він згадав про екскурсію, і його взяла злість. Йти збирати якусь траву… Що він. дівчисько неотесане?.. Ботаніка й так у школі обридла. Сім днів уже тут, ще два припаде на ліс та каміння гірське. А там, дивись, уже й зміна скінчилася — рушай додому. А море?.. П’ять балів… Скажіть, будь ласка, ураган! Та в таку погоду тільки б під вітрилами ходити. А в таборі злякалися. Скоро, мабуть, і океанські лайнери при п’яти балах у гаванях відстоюватимуться… Ех, часи! Он Семен Дежнєв на шкарлупці перетнув Тихий океан, Аляски досягнув, яких тільки штормів не бачив… І ніхто йому ніяких метеозведень не давав. “Спробував би він у нашого Всеволода Петровича одержати дозвіл на відплиття на своєму плоскодонному кочі! — сумно посміхнувся Федя. — Певно, до кінця днів своїх не дочекався б”.
— Кудряш, ти що тут робиш? — зненацька почув Федя за спиною голос піонервожатого. Хлопчик швидко обернувся.
Всеволод Петрович стояв перед ним, засунувши руки в кишені своєї незмінної спортивної куртки, і весело посміхався.
Федя тяжко зітхнув. Опустивши долу очі, сказав з гіркотою в голосі:
— Ми вже так старалися, ремонтували шлюпки, шпаклювали, фарбували, а ви…
— Ну, а як би ти зробив на моєму місці? — спитав піонервожатий і кивнув у бік моря, де вигравали й пінились високі вали.
— Я… я відібрав би десяток хлопців, які розуміються на морському ділі і вміють плавати, і…
— Цікаво, кого це ти маєш на увазі? Чи не себе, бува?
— І себе також. А хлопці відважні в таборі знайдуться…
— Так, — Всеволод Петрович одразу став серйозний, — вийшло б вас у море десять, ну п’ятнадцять чоловік, а решта ж як? Гадаєш, тільки ти хочеш взяти участь у морському поході?.. До того ж подивись на море: є там хоч одна рибальська шаланда? Кого, кого, а рибалок ти не можеш звинуватити в боягузтві. Доведеться зачекати, Кудряш. Федя тільки махнув рукою.
— Ех, чекай не чекай — все одно, — нервово мовив він. — Видно, пізно народився…
— Що, що? — здивовано перепитав вожатий. — Як це пізно?
— Так, пізно! — вигукнув Федя, зіскакуючи з каменя. Очі його заблищали. — Народився б я в шістнадцятому чи в сімнадцятому столітті, став
