Сестри-вампірки 2 - Надя Фендріх

– Але це наш єдиний шанс! – наполягала Сільванія.

– Ну що ж, тоді не гаймо часу!

Пробігши через головний вхід, Лудо і Сільванія опинилися в зоопарку.

Помста Ксантора

Флоксо міцно-преміцно прив’язав Даку і Гелену до дерева магічним полотном. На плечі в Даки сидів Карл-Хайнц. Від розчарування (погодьтеся, радості мало  – побачити замість Карлотти Ксантора) і страху він час від часу псував повітря  – втім, у вольєрі з козами та вівцями це не надто відчувалося.

Дака ж наразі не боялася, а страшенно лютилася.

– Ну ж бо, відпусти мене! – шипіла вона, намагаючись вивільнитися. – Я не збираюся тобі служити! Не для того я на світ народилася! Моя свобода мені найдорожча у світі!

– Мила Дакаріє, мені абсолютно байдуже, чого ти хочеш, а чого ні. Найближчу тисячу років це буде зовсім неважливо. Важливо лише те, чого хочу я, – спокійно сказав Ксантор, свердлячи Даку поглядом. – А я жадаю помститися!

Та за пахощами кіз, овець і Карла-Хайнца ні Ксантор, ні Флоксо не відчули куди більш апетитний аромат  – запах людини. Тому їм було невтямки, що з-за невеличкого пагорба за ними пильно спостерігають Лудо і Сільванія.

– Дракула забирай! – з жахом прошепотіла Сільванія.

– Чого він хоче від нас? Перетворити на вампірів? – прошепотіла на вухо Даці Гелена. – А що, прикольно! Я тоді літати зможу…

– Та тихо ти, – шикнула на неї Дака. – Ти й гадки не маєш, про що говориш. Він хоче перетворити нас на прислугу для вампірів. Ти ж не хочеш провести найближче тисячоліття за пранням смердючих шкарпеток Ксантора?

– Фу-у…  – скривилася Гелена. – Певна річ, не хочу!

– Годі перешіптуватися! – Ксантор міцно схопив Даку за плечі. – Маємо серйозно поговорити!

Сільванія штовхнула Лудо в бік.

– Час! Верескливе «Кі»! – тихо промовила вона.

Вискочивши з засідки, Лудо і Сільванія з гучним «Кі-і-і!» щодуху кинулись до Ксантора.

Ксантор і Флоксо здивовано подивилися на них.

Вчасно помітивши, що крик не допомагає, Лудо знову сховався. Сільванія ж летіла просто до Гелени і Даки, вперто волаючи «Кі-і-і-і!»

– Porrokolerox! Який приємний сюрприз! Ще одна юна служниця! – зрадів Ксантор і тут же схопив Сільванію. – Панянки, та ви просто чудові.

Дака, Сільванія і Гелена перезирнулися. Schlotz zoppo! Що ж тепер робити?

Примирення і ще трохи троянд

Після сварок із чоловіком Ельвірі зазвичай не спалось. От і зараз вона, поблукавши в нічній сорочці будинком, зайшла на кухню, налила собі води з крану і зробила кілька ковтків.

– Здрастуй, кохана, – почувся голос із темряви.

– Міхаю! – склянка випала у Ельвіри з рук і, дзенькнувши, розбилася. – Ти налякав мене!

– Пробач, моя люба! – Міхай наближався до неї. Під його ногами почувся тріск розбитого скла.

– Обережно! – сказала Ельвіра й увімкнула світло.

Присівши навпочіпки, вони стали збирати осколки. У цей час Ельвіра помітила, що в руках у чоловіка три пониклі троянди.

– Спробував урятувати те, що ще можна врятувати…  – скрушно сказав Міхай, простягаючи їй квіти.

Ельвіра взяла троянди. Очі Міхая хитро засяяли. Підвівшись, він пригорнув дружину до себе і, поклавши їй руки на талію, сказав:

– Вибач… Просто я не звик, що хтось, окрім мене, залицяється до тебе. В Бистрії ніхто б не наважився так поводитися. – Міхай зітхнув. – Ти така весела, така розумна, така талановита і така вродлива… Я можу зрозуміти твоїх шанувальників, але… Я просто шалено ревную. Адже я заприсягнувся, що буду захищати тебе. Завжди. Що б не сталося.

Він узяв її обличчя в свої руки і, зазирнувши в її гарні сині, немов ніч, очі, пристрасно прошепотів:

– Я кохаю тебе!

– А я тебе! Тебе одного! – відповіла Ельвіра і щосили обійняла чоловіка. – Річардові й на думку не спало б за мною упадати. Він сам одружений, і дружина в нього теж вродлива, розумна і талановита, – прошепотіла вона.

– Правда? – здивувався Міхай. Того вечора Річард лежав в ліжку сам-один. Якщо б з ним у спальні була ще й вродлива жінка, Міхай точно б помітив.

Ельвіра ствердно кивнула.

– Маму Якоба звуть Франциска Бартон. Вона відома письменниця. Пише романи про вампірів.

– Цікаво, – сухо констатував Міхай.

Ельвіра поклала голову йому на груди.

– Цікаво, що зараз роблять діти? Сплять вже, напевно?

– У поході? Скажеш таке! – засміявся Міхай.

***

Сільванії, Даці і Гелені й справді було не до сну.

– Відпустіть нас! Ідіоти! – кричали вони, намагаючись вивільнитися з магічного полотна.

Але все було марно. Флоксо був дійсно дуже сильний.

Ксантор тим часом начепив на себе мантію і приступив до обряду.

– З гір, шелестячи, спускається струмок.

Boi venti donkor kolossos! Хай завиє вовк і засміється найниціший у світі мерзотник! Хай прийде ніч… Хай настане влада Темряви! Lobir wit mrokbel grozliv! Проміняй свободу на темряву! І служи мені тисячу років!

В одному з далеких вольєрів, немов за наказом, завили вовки. Дівчата перелякано поглядали одна на одну. Якщо хтось і може допомогти, так це…

«Якоб!»  – подумала Сільванія.

«Тато!»  – подумала Гелена.

– Мурдо! На допомогу! Pompfe! Мурдо! – щосили кричала Дака.

Зрадницька шкаралупа

У   Мурдо за все його довге життя було чимало дівчат. В основному вампірки, але траплялися з-поміж них і дві-три людських панянки. Та ким би ці дівчата не були, їх усіх об’єднувала одна спільна риса  – пунктуальність. На зустрічі вони приходили навіть раніше і терпляче чекали. Зазвичай на першому побаченні Мурдо вів дівчину на своє улюблене місце  – до порослого мохом гроту в трансільванському лісі. Там він своїм хрипким голосом співав пісню, а потому довго і пильно дивився дівчині в очі, після чого обов’язково цілував її.

Але такої, як Дака, у Мурдо Дако-Апусено за все його вампірське життя ніколи не було. По-перше, Дака була напіввампіркою, по-друге, на побаченні вона повела його на своє улюблене місце, а по-третє, вона запізнилася. Більш того, у Мурдо чомусь виникло передчуття, що Дака й зовсім не прийде.

Він присів на дах вагона і, задумливо барабанячи по ньому довгими пальцями, замислився. Раптом під пальцями він відчув слиз. «Карлотта, схоже, поповзла шукати Карла-Хайнца», – подумав хлопець.

Але, придивившись, він зрозумів, що Карлотта тут ні до чого. На кінчику його пальця була… зелена шкаралупа від воронячого яйця! Підозрюючи недобре, Мурдо принюхався. Ну звісно! Цей неприємний запах ні з чим не сплутаєш! Це міг бути тільки…

– Ксантор! – гнівно вигукнув Мурдо. Недаремно він уже давно підозрював, що цей старий інтриган з гнилизною!

Ще раз понюхавши шкаралупу, Мурдо злетів у небо і полетів на запах. Він був упевнений: де б не був зараз Ксантор, Дака з ним і їй загрожує небезпека.

Допомога вже близько

Ховаючись за кошарою, Лудо гарячково намагався знайти спосіб допомогти подругам. Він один проти двох вампірів  – не вельми виграшна комбінація. В голові крутилося «Ми часом про щось знаємо, самі того не знаючи». Вміє ж дідусь загадувати ребуси!

Тим часом Ксантор відхилив голову Даки назад. У місячному сяйві блиснула пара білих іклів…

– Ха-ха, а ось і я! – недовго думаючи, вистрибнув Лудо зі свого укриття. – Ну ж бо, піймайте мене! Поб’ємося об заклад, що не впіймаєте? Не впіймаєте, не впіймаєте!

Чесно кажучи, ніякого плану Лудо не мав, але наразі важливо було виграти час.

– Porrokolerox! Це ще хто? – занервував Ксантор. – Флоксо, чого ти стоїш? Хапай цю кузьку! – наказав він охоронцеві.

Флоксо побіг, потім полетів, потім навіть зробив флопс, але Лудо не так просто було подужати. Він кривуляв, немов той заєць.

– Обережно, Лудо! Він за тобою! Біжи! – кричали Дака, Сільванія і Гелена. – Біжи по допомогу, Лудо!

***

Але ні дівчата, ні вампіри, ні Лудо не підозрювали, що допомога вже зовсім близько. І не просто допомога, а допомога професійна і ефективна. Від того, хто вже собаку з’їв на вампірах і не з чуток знав, як із ними боротися.

Відважний Дірк ван Комбаст ішов, а певніше, мчав до своєї мети,