Вогонь і крига - Ерін Хантер

— Ви знайшли Вітряний Клан? Вони в безпеці? — озвалася Мишошубка.

Вогнесерд неуважно кивнув, але почувався надто порожньо, щоб відповісти. Мишошубка опустила хвоста. Решта котів повідходили до країв галявини. Вирази облич вояків патруля підказали їм, що трапилося щось серйозне.

— Ходіть за мною, — наказав Тигрокіготь Вогнесердові зі Сіросмугом, вирушаючи до кубла Синьозірки.

Вогнесерд не відходив від друга, заспокійливо притискаючись до його хутра. Сіросмуг же просто йшов уперед, ані підходячи ближче до Вогнесерда, ані відходячи від нього.

Назустріч їм пролунав теплий нявкіт із тіней поза лишайником. Троє котів увійшли до затишної печери.

— Ласкаво просимо! — замуркотіла Синьозірка, підвівшись. — Ви знайшли Вітряний Клан? Повернули їх додому?

— Так, Синьозірко, — тихенько відповів Вогнесерд. — Вони в безпеці у своєму таборі. Високозорий просив подякувати тобі.

— Чудово, чудово, — нявкнула Синьозірка. Її очі потьмяніли, коли вона помітила понурий вираз обличчя Тигрокігтя. — Що скоїлося?

— Вогнесерд вирішив повертатися через землі Річкового Клану, — прогарчав Тигрокіготь.

Уперше за увесь час озвався Сіросмуг.

— Не лише Вогнесерд вирішив… — почав він. Тигрокіготь перебив його:

— Їх засік патруль Річкового Клану. Якби ми вчасно не почули їхні крики, вони б узагалі не дісталися додому.

— Тож ви їх і врятували, — полегшено нявкнула Синьозірка. — Дякую, Тигрокігтю.

— Не все так просто, — форкнув Тигрокіготь. — Вони билися на краю урвища. Річковий вояк, що бився із Сіросмугом, зірвався звідти.

Вогнесерд помітив, як Сіросмуг позадкував на цих словах Тигрокігтя.

Очі Синьозірки широко розплющилися.

— Загинув? — перелякано запитала вона.

— То був нещасний випадок! Сіросмуг би нізащо не вбив кота у прикордонній сутичці! — швидко нявкнув Вогнесерд.

— Не думаю, що Леопардошубка сприйматиме це саме так, — Тигрокіготь повернувся до Вогнесерда, вимахуючи хвостом. — Ви про що думали? Подорожувати землями Річкового Клану! Та ще й з Вітряними котами! Ви, вважайте, всім розповіли, що ми їхні союзники, а це лише зблизить Річковий і Тіньовий Клани.

— Вітряний Клан був із вами на землях Річкового Клану? — Синьозірка насторожилася ще більше, наскільки це було можливо.

— Лише двоє вояків. Високозорий послав їх супроводжувати нас, ми ж були виснажені… — затнувся Вогнесерд.

— Вас узагалі не мало бути на землях Річкового Клану, — відрізав Тигрокіготь. — А надто — з Вітряними котами.

— Це ж не був союз. Вони просто супроводили нас додому! — заперечив Вогнесерд.

— І Річковий Клан про це знає? — кинув Тигрокіготь.

— Річковий Клан знав, що ми збираємося знайти Вітряний Клан і повернути його додому. Вони погодилися з цим на Зборищі. І не мали на нас нападати — це ж була особлива місія, як мандрівка до Високих Скель.

— Вони не дозволяли вам проходити через їхні землі! — гостро відповів Тигрокіготь. — Ти все ще не розумієш устрою Кланів, правда?

Синьозірка підвелася. Її очі палали, коли вона змірювала поглядом кожного з трьох котів, але голос залишався спокійним:

— Вам не слід було заходити на мисливські угіддя Річкового Клану. Це було ризиковане рішення.

Вона перевела погляд із Вогнесерда на Сіросмуга. Вогнесерд шукав у її очах якогось гострішого докору, але не знаходив. Його розривали вдячність і почуття провини. Він спровокував розрив у стосунках із Річковим Кланом, який може загрожувати безпеці його власного Клану ще багато повень.

Синьозірка провадила далі, сумовито махаючи хвостом:

— І все ж ви чудово впоралися із завданням знайти Вітряний Клан і повернути його додому. Проте тепер нам доведеться готуватися до нападу з боку Річкового Клану. Нам слід тренувати більше вояків. Вогнесерде, Сіросмуже, Морозошубка повідомила мені, що двоє її кошенят уже практично готові почати тренуватися. Я хочу, щоб кожен із вас узяв собі її кошеня в учні.

Вогнесерд сторопів. Яка честь! Він повірити не міг, що Синьозірка це запропонувала, тим більше зараз. Він крадькома зиркнув на Тигрокігтя. Воєвода сидів спокійно, як скеля.

Сіросмуг підвів голову.

— Але жодному з кошенят Морозошубки ще немає шести повень!

— Невдовзі буде. Мене стурбували ще суперечки на останньому Зборищі, але сьогодні… — Синьозірка стишила голос, і Вогнесерд помітив, що Сіросмуг знову почав вивчати свої лапи.

Тигрокіготь упер гострий погляд своїх бурштинових очей у Синьозірку.

— А хіба не краще буде попросити досвідченіших вояків, на кшталт Довгохвоста чи Темносмуга, тренувати новаків? — запитав він. — Ці двоє самі недалеко відійшли від новаків!

— І я про це думала, — відповіла Синьозірка. — Але у Довгохвоста достатньо клопотів із Прудколапом, а Темносмуг зараз готує Порохолапа до того, щоб і він став вояком.

— Як щодо Вітрогона? — запитав Тигрокіготь.

— Вітрогон — чудовий мисливець і відданий вояк, — відповіла Синьозірка. — Але я не думаю, що йому вистачить терпіння бути наставником. Громовий Клан може значно краще використати його вміння.

— І ти думаєш, цим двом нічого не бракує, щоб тренувати вояків Громового Клану? — докірливо нявкнув Тигрокіготь.

Вогнесерда пересмикнуло. Увесь цей час Тигрокіготь невідривно дивився на нього. «То він думає, що кицюня не зможе тренувати кланонароджених котів?» — люто подумав він.

Синьозірка глянула на свого воєводу.

— От і дізнаємося. Не забувай, вони повернули Вітряний Клан додому. І звісно, Тигрокігтю, — додала вона, — я сподіваюся, що ти наглядатимеш за перебігом тренувань.

Тигрокіготь кивнув, і Синьозірка повернулася до Вогнесерда і Сіросмуга.

— Підіть поїжте, — наказала вона. — А тоді відпочиньте. Коли настане місяцепік, ми проведемо церемонію назовництва для кошенят.

Вогнесерд вийшов услід за Сіросмугом, залишивши Тигрокігтя наодинці із Синьозіркою. Дощ надворі змалів до рясної мжички.

— Вмираю з голоду, — нявкнув Вогнесерд. Він відчував теплий запах свіжини на галявині. — Ходімо поїмо?

Сіросмуг спинився позаду нього, його погляд був відсторонений і сумний. Він повільно похитав головою.

— Хочу лише поспати, — пробурмотів Сіросмуг.

Щойно наївшись, Вогнесерд рушив до вояцького кубла. Сіросмуг скрутився клубочком, заховавши голову під лапами. Вогнесердові повіки налилися втомою, але шерсть ще так і не висохла, тож він змусив себе ретельно вмитися, перш ніж вмоститися в теплому гніздечку.

* * *

Верболоза, лагідно штурхнувши, збудила Вогнесерда.

— Зараз буде церемонія, — прошепотіла вона.

Вогнесерд підвів голову і кліпнув.

— Дякую, Верболозо, — нявкнув він їй услід і розштовхав Сіросмуга.

— Церемонія, — прошипів Вогнесерд, тоді підвівся на подушечки пальців, так що аж лапи затремтіли. Він ось-ось стане наставником! Його тіло до кінчиків вусів наповнилося захватом.

Сіросмуг поволі потягнувся і підвівся, наче старезний кіт. Зненацька Вогнесердові лапи наче теж пригадали далеку подорож і знову заболіли.

Дощ нарешті припинився. Вогнесерд і Сіросмуг мовчки побрели на терен. Місяць сяяв високо над деревами, забарвлюючи вологе гілля сріблом.

— Молодці, що повернули Вітряний Клан додому! — від звуків цього бадьорого голосу Вогнесерд ледь не підстрибнув. Озирнувшись, побачив, як