І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько - Ено Рауд

НАЙВИЩИЙ У СВІТІ ЧОЛОВІК

Оскільки Комірцеві, попри всі зусилля, не пощастило натрапити на слід Мохобородька, Муфтик і Півчеревичок вирішили повернутися до готелю і продовжити розшук. Та ледве вони звернули за ріг, як побачили величезну юрму, яка заполонила весь майдан перед готелем. Весь цей шалений натовп гув, як розтривожений вулик, і нестримно розростався на очах, бо люди надходили й надходили.

— Ось тепер ми, напевне, влипли, — буркнув Півчеревичок. — На таку увагу я, їй-бо, не сподівався.

— Головне — спокій, — порадив Муфтик, коли вони пробивалися до готелю крізь натовп. — Удамо, що подібне вшанування для нас буденна річ.

Вони пробиралися далі, Комірець увесь час дріботів за ними слідком, і серця друзів калатали все тривожніше. Біля входу до готелю юрмилися журналісти, і кожен із фотоапаратом або кінокамерою.

— Цим фільмачам треба, либонь, ледь усміхнутися, — припустив Півчеревичок. — Інакше можуть подумати, що ми чваньковиті.

Але Муфтик вважав за найліпше поводитися невимушено.

— Невимушеність над усе, — сказав він. — Саме невимушеність — це те, що справляє на маси найбільше враження.

— Нехай так і буде, — погодився Півчеревичок. — Спробуймо поводитися невимушено. А чи не зміг би ти часом сказати людям кілька теплих слів? Адже не вельми ввічливо, коли ми не привітаємо натовп!

— Безумовно, — пристав на це Муфтик. — Кілька слів заради ввічливості і справді міг би сказати.

І тієї ж миті подумки почав складати невеличку вітальну промову.

— Коли промова буде виголошена, почнуться, звісно, оплески, — заявив Півчеревичок. — І тоді треба, мабуть, злегка вклонитися народові?

— Неодмінно, — кивнув Муфтик. — Одначе зробимо це скромно й невимушено.

Нарешті вони пробилися крізь людський натовп і ступили на ґанок готелю. Ось-ось… Залишалося ще піднятися на кілька сходинок вище…

Муфтик рішуче повернувся обличчям до народу.

Але що це? Ніякісінької уваги! Не клацнув жоден фотоапарат. Не застрекотала жодна кінокамера. Жодна людина не кинула погляд на кумедних чоловічків!

— Схоже, цього разу обійдемося без промов, — знічено кинув Муфтик.

А Півчеревичок сердито відрубав:

— Ці люди самі не знають, чого хочуть.

— Ну що ж, — Муфтик поплескав Півчеревичка по плечу. — Не вішаймо носа, поводьмося якнайприродніше. Адже зрештою ми прийшли сюди не задля вшанування, а щоб зняти кімнату.

Сказавши це, він одчинив великі скляні двері і пройшов до вестибюля, а Півчеревичок мовчки ступив за ним.

За перегородкою сидів їхній знайомий адміністратор.

— О-о! — вигукнув він, помітивши кумедних чоловічків. — Так що ви усе ж повернулись! Я, звісно, вас розумію, такий випадок може ніколи не повторитись!

Муфтик і Півчеревичок ошелешено перезирнулись.

— Який випадок ви маєте на увазі? — вагаючись, запитав Муфтик.

Тепер уже адміністратор був вражений до краю.

— Невже ви нічого не чули?! — похитав він головою. — Неймовірно! Адже зараз усе місто живе цією подією!

І коли Муфтик і Півчеревичок, як і раніше, поглянули на нього нерозуміюче, він урочисто промовив:

— До нашого міста прибув найвищий у світі чоловік! Щомиті очікуємо його приїзду до готелю!

— Он воно що, — тихо зронив Півчеревичок. — Так що це його очікує юрмище на вулиці.

— Авжеж, — усміхнувся працівник готелю. — Кого ж іще!

Муфтик і Півчеревичок змовчали про те, що зовсім недавно народ виявляв їм неабияку увагу, і натомість запитали, чи є в них можливість ще раз зняти в готелі кімнату.

— Люксового номера я вам, зрозуміло, виділити не можу, — пошкодував адміністратор. — Ви ж розумієте? Там житиме найвищий у світі чоловік. Однак я порадив би вам кімнатку поряд із тим номером. У цьому випадку ви матимете змогу побачити велетня і, можливо, вам пощастить отримати в нього автограф.

— Нам байдуже, — промимрив Півчеревичок. — Найголовніше, щоб у нас був дах над головою.

На тім і зголосилися, адміністратор простягнув кумедним чоловічкам ключ. Тоді пильно поглянув на Комірця і короткозоро примружив очі.

— Боже мій! — злякався він. — 3 вашим побратимом, певне, щось серйозне сталося? Чому він стоїть карачки?

Муфтик трохи розгубився, але швидко пояснив, що цього разу з ними не Мохобородько, а просто собача, яке вирішило приєднатися до них.

— Ну, тоді ясно, — розуміюче кивнув адміністратор. — Це й на краще. Тепер я неодмінно розпоряджуся постелити в собачу будку сіна. Щоб ваше собача почувалося там затишніше.

— Ви дуже люб’язні, — зрадів Муфтик.

— Одначе дозвольте поцікавитись, куди це запроч; пав ваш друг-бородань? — раптом стривожився працівник готелю.

— Він зник, — повідомив Муфтик.

— Побоюємось, що його викрали, — уточнив Півчеревичок.

І вони, перебиваючи один одного, розповіли адмі-І ністраторові про зникнення Мохобородька і про пі-ч дозру стосовно вчорашньої гості.

— На жаль, ми не знаємо адреси і навіть її імені, — сказав насамкінець Муфтик. — Ми, безумовно,шукатимемо її скрізь, та це все може забрати чималої часу.

— Так-так, — погодився розпорядник. — Одначе» все-таки сподіваймося на краще. Таку примітну постать, як Мохобородько, та жінка ніяк не зможе приховувати до безконечності.

Після цього зауваження Півчеревичок не міг утри-і матись, щоб не під’юдити:

— Хіба зараз Мохобородько помітний? — мовив він. — Адже нині єдина людина, яку взагалі ще помічають, — найвищий у світі чоловік.

Адміністратор не зрозумів Півчеревичкових кпин.

— Ось побачите, помітять і Мохобородька, — упевнено почав він. — Все одно ваш друг колись вигулькне.

Такою надією спершу й довелося втішатись кумедним чоловічкам. Разом із Комірцем вони ввійшли до ліфта, піднялися на тринадцятий поверх і поряд із люксовим номером знайшли свою нову кімнату.

— О-о! — вигукнув Муфтик, як тільки вони опинилися в номері. — Знову троє ведмежат! Виявляється, це неправда, що в менших кімнатах менше ведмежат.

На стіні й справді висіло точнісінько таке полотно, як у номері люкс, і це навівало милий домашній затишок. І Комірець, схоже, одразу цілком освоївся і весело гавкнув.

— Дзяволить, певне, на трійцю ведмежат, — мовив Півчеревичок. — По сліду йти не може, а на мистецтві, диви, знається.

Муфтик невизначено гмукнув. Мистецтво було для нього надто серйозною справою, щоб над ним жартувати.

— Треба почати з миття, — порадив він. — Якщо ми зараз же не вкинемо Комірця у ванну, наша кімната незабаром кишітиме блохами.

— Маєш рацію, — кивнув Півчеревичок. — І навряд чи бліх привабить шерсть ведмежат, скоріше всього вони пострибають до нас у ліжко.

Муфтик зайшов до ванни і відкрив кран. Потекла вода, і невдовзі її набігло стільки, що можна було купатись.

— Комірчику! — гукнув Муфтик. — Нумо до ванни!

Собача умить причеберяло і без умовлянь дозволило опустити себе у воду. Воно залишалося спокійним і тоді, коли Муфтик вилив йому на спину цілу пляшечку шампуню.

За мить Комірець з голови до ніг був у білій піні, і Муфтик старанно шкріб його всіма десятьма нігтями. Несподівано Півчеревичок вигукнув:

— Напевне прийшов! Послухай лишень, як двигтить коридор!

Муфтик прислухався. Що