Хоровод чудних пригод - Інна Костівна Кульська

Мені піонерські відзнаки приший! —

Щось в кухні парує, шкварчить і збігає,

А мама в кімнаті уже прибирає,

А потім у двір вибігає з сміттям…

«Яка ж бо то пам'ять коротка у мам,—

Ображено думає син-піонер,—

Напевно, обідать примусить тепер,

А потім ще посуд заходиться мити…

Лиш смужки для сина їй важко пришити!»

…Узор абажура відбився на стелі…

Член ради дружини давно у постелі.

Як затишно

тіні дрімають в кутках!

…Лиш голка не спить

у матусі в руках.

Ви не знаєте Соні?

Це он та, русокоса,

Що іде по осонні,

В книжку втупивши носа.

Налетіла на тумбу,

Наступила на клумбу,

Бо несуть її ноги

Без шляху, без дороги.

Цю «активну читачку»

Знають в бібліотеці!

Книг ковтне цілу пачку:

Том «Старої фортеці»,

Та ще казку «Жемайте»,

Та «Васька Трубачова»,—

А про зміст запитайте,

То не зв'яже ні слова!

Вдома дівчинка Соня

Зветься

«Соня-безсоня»,

Бо читає до ночі,

Аж сльозяться їй очі.

В класі стомлена Соня

Йде до дошки спросоння,

Тихо та неохоче

Щось неясно бурмоче.

Що спитали — не чула,

Що учила — забула…

Ну, згадай,

ти ж не хвора,

Ти ж це знала учора!

Знала, — Соня вже плаче,—

Та читала до рання…

…Уникай, мій читачу,

Отакого читання!

В містечку, на околиці,

Де гірки та ярки,

Жили собі два хлопчики,

Два снайпери зіркі.

Дало їм славу

снайперську

Змагання у ярку,

Як два дружки поцілили

У пляшку на пеньку.

І їли, й спали снайпери

З рогаткою в руці,

А славі їхній заздрили

Околичні стрільці.

І от на ту околицю,

Де хлопчики жили,

Прийшли вогні електрики,

Мов сонечка живі.

Раділи на околиці

І діти, і старі,

Як по горбатих вуличках

Побігли ліхтарі.

Зраділи й наші снайпери,

Моргнули — От мішень! —

А там з кутка націлились

І тільки — дзень-дзелень!

Не бачила міліція,

Не бачили жильці,

Як в електричні сонечка

Влучали камінці…

Та знав умілих снайперів

Тутешній юний люд,

І снайперів покликано

На піонерський суд.

Усі хлоп'ята з вулиці

Зібралися в ярок…

І так сказав тим снайперам

Найкращий їх дружок:

Ви в наше світло цілите?

Вам треба темноти?!

Які ж ви, хлопці, снайпери?

Та ви… сліпі кроти!..

Немов прилипло прізвисько

До хлопців з того дня.

Кроти ви! — лають хлопчиків

Сусіди і рідня.

Кроти! — дівчата дражняться,

Не стримуючи сміх,

І вся малеча з вулиці

Кротами кличе їх!

Всім відомо, що Панас

Забіяка був у нас.

Що в Панаса кулачища,

Що у класі він — найвищий,

Ну такий здоровий —

просто

Дяді Стьопиного росту!

Він один сидів на парті,

Всі боялись сісти з ним.

Поруч висидіть — не жарти

З забіякою з таким!

Так от саме з цим Панасом

Дивна зміна сталась з часом.

Несподівано новеньку

Ганна Львівна привела.

Кучерява і низенька.

Ця Марієчка мала

Звідкілясь

Перевелась

І потрапила в наш клас.

От учителька й звеліла,

Щоб вона… з Панасом сіла!

Аж завмер від ляку клас:

— Що робитиме Панас?

Зараз він смикне за стрічку

Цю сусідку невеличку!

Зараз дасть новенькій в бік,

Як усім давати звик!

Ні! Панас відсів до краю,