Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих

Не женіться на курсистках,

Вони товсті, як сосиски,

Як жениться — пам'ятайте;

Спершу жінку підшукайте

Е-ех, труля-ля…

Спершу жінку підшукайте…

Клас гоготав, і верещав.

Мамочка, тихо схлипуючи коротким смішком, захоплено твердив:

— Оце здорово! Сосиски.

Бурхливий такт пісні закружив вихованців. Окраєць, зірвавшися з парти, раптом задріботів посеред класу, вибиваючи тропака.

А Пал Ванич усе співав:

Жінку пошукай в медичках,

Що стрункі й тонкі, як тички,

І веселі, наче птички,

Всі женіться на медичках.

Хлопці розвеселились і приспів співали вже хором, плескаючи в долоні, грюкаючи партами й підсвистуючи. По класу металося нестримне:

Е-ех, труля-ля…

Всі женіться на медичках…

Пісню обірвав раптовий дзвоник за стіною. Урок було закінчено.

Коли Пал Ванич виходив з класу, його проводжали всі гуртом.

— Оце так! Це свій хлопець! — захоплювався Янкель, дотягуючись до плеча вихователя і дружньо поплескуючи його по плечу кінчиками пальців.

— Частіше були б ваші уроки.

— Полюбили ми вас, Пал Ванич, — виливав свої почуття Японець. — Друг ви нам тепер. Можна сказати, прямо брат кровний.

Пал Ванич, підбадьорений успіхом, поблажливо всміхнувся.

— Ми з вами тепер заживемо, хлопці. Я вас у театри водитиму.

Незабаром Пал Ванич справді став своїм хлопцем. Він добував десь квитки, водив вихованців у театр, ділився з ними шкільними новинами, нікого не карав, а головне — не проводив ніяких занять: влаштовував «вільне читання» або просто оголошував, що сьогодні вільний урок і вони можуть робити хто що хоче.

Пал Ванич твердо вирішив завоювати прихильність хлопців і скоро справді завоював її, і так міцно, що, коли настав час і педагогічна рада визнала поведінку вихователя за неприпустиму, Шкіда як один чоловік повстала і збунтувалася, горою ставши за свого улюбленця.

А улюбленець ходив і розпалював пристрасті, поширював чутки про те, що вороги його на чолі з Вікмиксором хочуть вигнати його з школи.

Спалахнув страшенний бунт. Цілий тиждень дефективні шкети дико бешкетували, геть розперезавшись і оголосивши рішучий бій педагогам.

Виникло «Ядро захисту».

Штаб працював безперервно. Керівниками повстання стали за звичаєм старші: Циган, Японець, Янкель і Горобець. Вони цілі дні засідали, придумуючи нові й нові способи захисту улюбленого вихователя.

По класах розсилали агітаторів, які закликали шкідців не підкорятися халдеям і зривати уроки.

— Не вчіться. Бойкотуйте педагогів, які хочуть прогнати нашого Пал Ванича.

І уроки зривалися.

Як тільки педагог заходив у клас і починав урок, у класі лунало тихе гудіння, яке поступово дужчало й переходило в ревіння.

Перевага цього методу боротьби полягала в тому, що не можна було нікого зловити.

Хлопці сиділи смирно, стиснувши губи, і через ніс ревіли.

Хто реве — визначити неможливо. Тільки-но педагог підійде до когось, той одразу замовкає і сидить, стуливши губи, педагог відходить — ревіння лупає знову.

Говорити неможливо.

Уроки зривалися один за одним.

Учителі вибивалися з сил і тікали з половини уроку.

Поступово боротьба за Пал Ванича перетворилася на справжню війну. Штаб дав наказ перейти до активних дій. Уночі в школі вимазали чорнилом ручки дверей, посипали сажею підвіконня, столи і стільці вихователів. Набили цвяхів у сидіння, а біля канцелярії влаштували газову атаку — поцупили великий шматок сірки з хімічної шафи і, поклавши його під вішалку, запалили. Їдкий сірчаний сморід примусив халдеїв відступити і з канцелярії.

На уроках хлопці вже відкрито відмовлялися вчитись.

Цілий тиждень школа скаженіла. Педагогічний склад розгубився. Він ще ні разу не натрапляв на такий організований опір.

Вихователі ходили брудні, вимазані в чорнило й крейду, в порваних штанях і не знали, що робити. Загальна розгубленість ще більше підбадьорювала повсталих шкідців.

Штаб працював, придумуючи нові й нові засоби для поразки халдеїв. Засідали цілими днями, розробляючи стратегічні плани боротьби.

— Ми їх примусимо залишити у себе Пал Ванича! — шаленів Японець.

— Правильно!

— Не віддамо Пал Ванича!

— Треба випустити й розклеїти плакати! — запропонував Янкель, любитель друкованого слова.

Цей проект одразу прийняли, і штаб доручив Янкелеві негайно випустити плакати. В бойовому порядку він скликав усіх художників і літераторів школи.

Плакати почали виготовляти десятками, а спритні агітатори розклеювали на стінах класів і в коридорі грізні лозунги:

Вихователі не встигали зривати підкидних листків.

Повстання розпалювали досвідчені і звичні до бешкетування руки. У деяких класах уже відкрито перегороджували двері партами й лавами, щоб педагоги не могли увійти на урок. Будували барикади.

Серед вихователів виникло занепокоєння.

Відкололася група тих, що злякалися, вони вже почали говорити, щоб Пал Ванича залишити. Але Вікмиксор став дибки і, щоб приборкати бунт, вирішив якнайшвидше усунути педагога. Його звільнили наприкінці тижня, але надії, що з його звільненням бешкетування вщухне, не виправдалися.

Пал Ванич зробив спритний маневр. Коли йому оголосили про звільнення, він прийшов у четверте відділення і з сумом розповів про це вихованцям.

Зчинилася неймовірна буря. Хлопці клялися, що відвоюють його, і дали урочисту обіцянку вчинити такий бешкет, якого Шкіда ще ні разу не бачила.

Цей день шкідці і педагоги запам'ятали надовго. Старшокласники закликали всі відділення до боротьби і дали рішучий бій.

Штаб обговорив план дій, і відразу після того, як Пал Ванич пішов, на стінах школи зарябіли плакати:

У відповідь на це Вікмиксор під час обіду в докладній промові пробував довести, що Ариков як учитель нікуди не годиться, що він тільки розбещує учнів, і закінчив тим, що підтвердив своє рішення.

— Він сюди більше не прийде, хлопці. Я так сказав, і так буде!

Гробова мовчанка була відповіддю на промову зава, а після обіду почалося пекло, якого Шкіда не бачила з дня свого заснування.

В усіх залах, класах і кімнатах позачиняли двері, з лав, щіток і стільців влаштовували пастки. Тільки-но хто відчиняв двері, як на голову йому падало щось важке, лишаючи помітний слід — сипець або ґулю.

Такі забави не дуже подобалися педагогам, але здаватися вони не хотіли: треба було проводити уроки. Халдеї кинулися в бій, і після тривалої облоги барикади було взято штурмом. У трьох педагогів на лобах і підборіддях красувалися синці. Однак педагоги й далі боролися самовіддано.

Того ж дня штаб дав наказ почати «гарячу» війну, і не одна пара виховательських штанів прогоріла від підкладених на стільці жарин. Але треба віддати належно — держалися педагоги стійко. Про уроки вже не було й мови, треба було хоча б утримати в своїх руках владу, і тільки за це й точилася тепер боротьба, жорстока і вперта. Настав вечір. Під час вечері Вікмиксор, зважаючи на загрозливе