Сто років тому вперед - Кір Буличів

— Не перебивай! — сказав Фіма Корольов. — Має бути порядок, інакше ми ніколи не домовимося.

— Тебе ніхто не обирав головою! — вигукнула Мила,

— У вирішальні хвилини хтось найдостойніший повинен узяти владу в свої руки, Тобі, Руткевич, я теж не давав слова. Може, ти заодно з піратами?

— Як тобі не соромно! — Катя Михайлова поклала руку на плече Милі:

— Ти що, не знаєш Фіму, з його пришелепуватими жартами?

— Це не жарт! — Мила раптом заплакала. — Якби я знала…

— Що сталося? — спитала Аліса.

Адже вона не знала, що Мила провела піратів у школу.

— Я тобі потім розкажу, — пообіцяла Юлька. — Нічого особливого.

Мила відвернулася, щоб ніхто не бачив її сліз. Востаннє вона плакала рік тому, коли практикантка, яка не знала, що Мила кругла відмінниця, поставила їй четвірку за твір.

— Слово надається Алісі Селезньовій, — оголосив Фіма. — Вона нас ознайомить із станом справ у пошуках товариша Наумова. Регламент будемо встановлювати?

— Фімо, не корч дурника! — мовила суворо Катя. — А то я тебе зніму з голови. Говори, Алісо.

— А мені майже нічого сказати. Я бігла за ним до того будинку, але мене спіймала тренерша, і, поки я від неї рятувалася, Коля вбіг у під’їзд. Веселун У — за ним.

— Хто? — не зрозумів Коля Садовський.

— Веселун У звати товстого пірата, — пояснила Юлька Грибкова.

— Крис — це другий пірат, який Аллу вдавав, — побіг у двір.

— А під’їзд прохідний? — спитала Катя Михайлова.

— Так, прохідний.

— Все ясно, — сказав Фіма. — Він хотів перехопити Колю на виході.

— Але не перехопив, — мовила Аліса. — У дворі сидів юнак і читав книжку. Він мені сказав, що ніхто мимо не пробігав…

— А раптом це був не юнак, а перевдягнений Крис? — втрутилась Юлька. — Раптом він тебе обманув, а тим часом Веселун У побіг за Наумовим?

Аліса подумала трохи й відповіла:

— Ні, це був справжній юнак. Я з ним довго розмовляла. До того ж вони не могли пробігти в подальший двір. Там було двадцять бабусь і мам.

— Ясно, — сказав Фіма Корольов. — Маємо робочу гіпотезу: пірати, напевно, сховалися в тому будинку, на горищі.

— Чому на горищі? — здивувалася Катя Михайлова. — У під’їзді принаймні двадцять квартир. А якщо вони одну з них зайняли?

— Почнемо з горища. У мене передчуття, що вони там. А передчуття мене ніколи не обманюють, — наполягав Фіма Корольов.

— Авжеж, — з’єхидничала Юлька. — Ще б пак! Пам’ятаєш, як позавчора у тебе було передчуття, що тебе з географії не спитають?

— Грибкова, — суворо мовив Фіма Корольов, — вийди на ріг провулка. Звідти тобі буде видно Сулиму. Спитай у нього на мигах, чи все гаразд.

— Сам сходи, — буркнула Юлька. — Тобі ближче.

— Підкоряюся грубому насильству, — сказав Фіма, побіг до огорожі бульвару і махнув рукою, відразу ж повернувся й доповів: — На горизонті все чисто.

— Я так переживаю, дівчатка! — озвалась красуня Лариса. — Я помру від страху. Краще б я залишилася в класі.

— Ну й іди додому, — кинув Фіма. — Від тебе все одно ніякого толку.

— Фімо, це останнє попередження, — втрутилася Катя Михайлова. — Якщо ти не перестанеш хамити, ми тебе звільнимо!

— Звільнимо, — підтвердили інші.

— Я не так хотіла сказати, — поскаржилась Лариса. — Я хотіла сказати, що в мене від переживань прорізається апетит. Я навіть на контрольних завжди голодна.

— У мене десь шоколадка була, — мовила Юлька і відкрила свій портфель.

— Гаразд, друзі, — знову підвівся Фіма, — давайте ваші конкретні пропозиції.

— Які можуть бути пропозиції? — здивувався Коля Садовський. — Треба йти в той під’їзд. Це й їжакові ясно.

— Є пропозиція йти у той під’їзд, від квартири до квартири. Коли що-небудь підозріле, ми беремо квартиру на замітку, — сказав Фіма. — Але починаємо з горища.

— Тільки я на горище не полізу, — запротестувала Лариса. — Там можуть бути щури або таргани. І я помру.

— Гаразд, від горища ти звільняєшся. Сидітимеш унизу на лавочці. Всі встають?

— Стривайте, — зупинила Мила Руткевич. Вона вже заспокоїлася й опанувала себе. — Фіма казав, що мієлофон лежить у Колі Наумова дома. В ящику під столом. Так?

— Так. Він сам мені показував.

— А раптом Коля зізнається? Пірати підуть до нього додому і знайдуть апарат. Це ж буде жахливо!

— Геть жахливо, — сказала Аліса, яка до цього майже не втручалася в розмову. — Тоді всі наші труди пропадуть марно.

— Він ніколи не зізнається. Навіть під страшними тортурами, — запевнив Фіма Корольов. — Він мій друг, я його знаю, як себе.

— «Себе, себе»! — перекривила Мила, сповнена презирства до Фіми. — Тебе й катувати не треба. Поглянути на тебе суворо — ти в усьому й зізнаєшся.

— Ми всі знаємо, що Коля не боягуз, — мовила Катя Михайлова. — Але ж пірати можуть його обманути,

— Як?

— Як? Крис обернеться на його матір і скаже: «Колю, віддай машину». Коля й послухається.

— Ой, який жах! — вигукнула Лариса.

— Що він, ідіот, чи що? — сказав Фіма, але не так упевнено, як досі.

— Отже,