Мишача дружба - англійська казка

Одного зимового дня, коли надворі тужливо завивав вітер, а снігу нападало стільки, що неможливо було відчинити двері, в коморі у затишному куточку на перевернутому догори дном кошику вмостилася сіренька мишка, на ім’я Піккі.

– Саме час повечеряти! – облизнулася гризунка. Крихітка шмигнула на полицю, де господарі тримали харчі, й майстерно дістала з мишоловки шматочок ароматного сиру. – Смакота! – притисла ласощі до грудей хвостата. Та коли сіренька збиралася вкусити, почула підозрілий шурхіт коло дверей. Зі швидкістю блискавки розумниця завбачливо заховала сир. Невдовзі до комори, ледве пересуваючи лапки, завітала гладка польова миша. – Здрастуй, подруго! – зраділа зустрічі гостя. – Ласкаво прошу, – зістрибнула на підлогу Піккі. – Надворі хуртовина, й важко долати кучугури. Мабуть, утомилася з дороги. Тебе чимось пригостити? Оглянувши приятельку від вушок до кінчика хвоста, товстунка поспівчувала: – Ні, подруго. Адже бачу, що тобі несолодко живеться. Така худенька. Здається, вітер дмухне – й полетиш. Гостя ще довго хитала головою та зітхала, дивлячись на тендітну товаришку. Аж раптом розмову перервав кіт, який зненацька заскочив до комори. – Няв, – облизнув зуби пухнастик, готуючись до стрибка. – Стережися! – ледве встигла попередити подругу Піккі та зникла у тріщині стіни. Неповоротка польова миша кинулася тікати. Та, на лихо, до жодної схованки товстунка не пролізала. Вона відчайдушно намагалася заскочити в порожню скляну банку, але мало не застрягла. Відчуваючи, що от-от опиниться в лапах вусаня, бідолаха розгубилася та затулила мордочку лапками. – Зараз з’їм! – заволав кіт і здійнявся в повітря. Раптом почувся неймовірний галас, шкереберть полетіло складене в кутку кухонне приладдя, збиваючи одне одного, з нестерпним грюкотом покотилися відра, та попадали тарілки. Наляканий кіт, заверещавши, піджав хвіст і чкурнув геть. Виявилося, що то Піккі кинула під лапи зубастому картопляну шкірку, й мисливець послизнувся, зачепивши гору посуду. Відшукавши серед побитих тарілок і глечиків приятельку, що тремтіла, наче листок на вітрі, гризунка всміхнулася: – Тепер, мабуть, розумієш, що з таким сусідом безпечніше бути малою та худою.