Мати й донька - чеченська казка

Жила собі в аулі бідна вдова, й мала вона доньку – таку гарну, що люди казали: гарніша за сонце. До неї сваталися три товариші: син мулли, син купця та син бідняка.

Одного разу красуня покликала всіх трьох товаришів. Прийшли ті – дівчина й каже їм:

– Ви всі троє кохаєте мене. Не хочеться мені ображати вас, отож дам вам завдання, і тільки той, хто його виконає, одружиться зі мною.

– Скоріше кажи! Скоріше задавай! – вигукнули всі троє.

– Я вийду за того, хто принесе мені найліпший скарб світу.

– Згодні! – відповіли три товариші та й роз’їхалися по далеких краях.

Після довгих мандрів син купця знайшов чарівний кухоль із перлів, вода з якого рятує від смерті.

Син мулли знайшов золоту бурку, на якій можна літати куди завгодно, в будь-який край.

А син бідняка уподобав люстерко, за яке віддав два п’ятаки. Крамар не знав, що воно чарівне, а син бідняка здогадався.

От три товариші після довгих мандрів стрілися й поїхали додому. Дорога лежала далека. Якось синові бідняка захотілося побачити красуню. Подивився він у люстерко й побачив, що вона лежить-помирає, а біля неї батько-мати та родичі плачуть. Син бідняка тут же повідав про це своїм товаришам. Вони теж подивилися в люстерко й побачили, що красуня лежить-помирає. Всі троє одразу сіли на золоту бурку і прилетіли додому. Пішли до дівчини. Син купця дав їй води з чарівного кухля – і дівчина одразу одужала.

Засперечалися товариші. Син мулли, що дістав золоту бурку, сказав так:

– Якби не моя бурка, то ми вчасно не встигли б – і дівчина б померла.

Купецький син мовив так:

– А якби не мій кухоль з диво-ліками, то дівчина б не одужала.

А син бідняка сказав:

– Еге, якби не моє люстерко, то ні ліки, ні золота бурка не допомогли б.

Довго думала мати красуні, а потім сказала:

– Володареві чарівного кухля треба заплатити за ліки, володареві золотої бурки треба заплатити за те, що швидко привіз товаришів, а володареві чарівного люстерка належить моя донька.

Перші двоє не погодилися. Суперечка між трьома товаришами не вщухала.

Тоді красуня мовила:

– Так, ви всі говорите правду: не було б люстерка, ви не побачили б, що я помираю. Не було б золотої бурки, ви вчасно б не прилетіли. Не було б кухля, я б не одужала...

Я дам вам нове завдання, і хто перший його виконає, той зі мною й одружиться.

– Кажи, що треба зробити? – гукнули всі троє.

І красуня мовила:

– Принесіть мені таку річ, яку можна їсти і яка, коли зварити її з медом, не посолодшає і смаку свого не втратить, коли ж зварити з олією, не стане жирною, і якщо навіть зварити із свининою, то її може їсти кожний магометанин.

Усі троє замислилися.

Минув якийсь час – і син бідняка прийшов до красуні, дав їй яйце і так мовив:

– Звари його з медом – воно не стане солодшим, звари його з олією – воно не стане масне, і якщо навіть звариш зі свининою, то викинь шкаралупу – і його можна їсти кожному магометанину.

– Я – твоя! – мовила красуня і обняла юнака.

– Ти – моє сонце! Всі зорі сяють заради нас! Місяць нам на щастя світить. Я для тебе народжений, а ти – для мене!

Так казав щасливий юнак, ведучи наречену у свій дім.

І відтоді вони живуть дружно й щасливо.