Як попові захотілося золота - українські народні

Жив на світі бідний чоловік, який мав у хаті лише купу дітей і стару-престару матір. Якось мати заслабла й померла. Бідний пішов до попа і каже:

– Панотчику, умерла моя мама. Поховайте її...

– Поховаю, але наперед заплати триста лей.

– Панотчику, не маю коло душі нічого. Змилуйтеся...

– Не можу.

– Та що мені робити? – бідкається чоловік.

– Викопай вночі яму і поховай сам.

– Най буде, панотче, раз ви кажете...

Бідний почухав потилицю й вернувся додому. А коли настала ніч, узяв рискаль, пішов за село і почав копати. Копав, скільки копав, а раптом – зирк! – натрапив рискалем на щось дуже тверде. То було відро. Чоловік помалу витягнув його і очам не повірив: у відрі блищало при місяці золото! Бідний більше не копав. Узяв відро і – гайда додому.

На другий день прихопив жменьку золота і пішов знову до попа. Поклав золото на стіл:

– Поховайте, отче, мою маму...

Піп закліпав очима й спитав:

– Звідки маєш золото?

– Вночі копав яму й викопав скарб.

– Ти щасливий чоловік!

Піп поховав біднякову матір. А вночі убрався в баранячу шкіру, вимазався сажею, припасував собі до чола роги й пішов до бідняка. Став під дверима й заревів:

– Нащо викопав мій скарб і розтринькуєш його? Ану, винеси мені відро із золотом, бо я тебе задушу!

– А ти хто такий? – почулося з горища.

Піп думав, що то бідний з переляку забрався на стрих. І сказав:

– Я нечестивий!

– О, дуже файно! Ходи з нами...– втішилися чорти, що були на горищі. Вискочили, схопили попа й затятли до пекла.