Про божество Дзідзо, якому смакували коржики - японська казка

Жила собі колись в одному селі дівчина на ім’я Окійо. Батько й мати не могли нею натішитися, бо такої лагідної, дбайливої та вродливої дочки ще не було на світі.

Одного весняного дня Окійо взяла коржиків, що їх напекла мати, і пішла в поле збирати свіжу приправу для страв.

Захопившись роботою, вона незчулась, як настав полудень. Знайшла дівчина гарненьку місцинку, сіла, вийняла коржики і взялася їсти. Та несподівано один коржик випав у неї з рук і закотився поблизу в нору.

Окійо побігла слідом за коржиком. Дивиться – навколо густа темрява. Шукала, шукала навпомацки – коржика не знайшла.

«Оце так диво!» – подумала дівчина і в ту ж мить побачила перед собою Дзідзо – божество, яке охороняє дітей і подорожніх.

Окійо злякалася, та коли прийшла до тями, склала руки докупи й сказала:

– Сюди щойно закотився мій коржик, і я метнулася за ним. Пробачте, що порушила ваш спокій.

А божество Дзідзо на те:

– Та нічого. А твій коржик такий смачненький! Хочеш, я тобі заплачу за нього грішми?

І божество обдарувало дівчину купою золотих монет. Окійо зраділа, красненько йому подякувала й поквапилася додому. Розповіла батькові й матері про свою пригоду, і вони, щоб віддячити небу, повісили перед божницею лампадку.

Та жила по сусідству з Окійо інша, заздрісна дівчина на ім’я Оден зі своєю ріднею. Дізналася вона про щасливу пригоду, що сталася з Окійо, і жадоба не дала їй всидіти вдома. Завітала вона до Окійо та й питає:

– Окійо, скажи мені, як ти розбагатіла?

Хоч-не-хоч, довелося Окійо розповісти все, як було.

Оден так зраділа, що мало не вигукнула: «Невже це так просто?!» – і помчала додому. Мати напекла їй коржиків, й Оден подалася в поле.

Недовго збирала вона приправу для страв. Вийняла з хустки коржик і випустила з рук. Але він не покотився. Тоді Оден навмисне вкинула його в нору й сама полізла туди. Як і Окійо, вона незабаром побачила божество Дзідзо, а перед ним коржика.

– Дзідзо, візьми цього коржика, а мені дай грошей,– попросила Оден і шанобливо вклонилася.

– Якщо ти така жадібна, ось тобі! – І божество Дзідзо вдарило її мечем по плечу.– Вдаєш із себе ягнятко, а сама хитра, як лисиця! Забирай свого коржика і мерщій іди геть!

На цих словах божество Дзідзо зникло. Ледве зносячи біль, жадібна Оден поплентала додому.

А тим часом жадібні, як і їхня дочка, батько та мати ждуть не діждуться її, стоячи на воротах.

Удалині показалася Оден. Мати аж застрибала з радощів.

«Чого вона так поволі йде? Мабуть, чимало грошей несе,– подумала стара.

Та коли Оден підійшла ближче, мати побачила, що вона вся заюшена кров’ю.

– Що з тобою, донечко? – запитала мати, але Оден не почула, а через силу проказала:

– Мамо, тату... Зі мною сталося нещастя...

На цих словах вона померла.