Куйкинняку – збирач лахтачого жиру - коряцька казка

Якось Куйкинняку сказав дружині:

– Назбирай ягід, а я піду роздобуду лахтачого жиру, приготуємо толкушу.

Через деякий час прийшов до мешканців морського берега.

– Привіт, Куйкинняку! Чого це ти прийшов?

– Прошу лахтачого жиру.

Дали йому повний калаус жиру, поніс він додому. Дорогою знайшов дохлу лисичку. Узяв її, поклав у калаус.

– Знадобиться підбити кухлянку моїй Міті.

А Чачучанавут – вона тільки прикинулась мертвою –

потихеньку прорвала калаус, випустила з нього весь жир, а сама втекла. Жир, що змерзся на снігу, забрала. Повернувся Куйкинняку додому. Міті спитала:

– Де ж лахтачий жир?

– Надворі залишив, у калаусі.

Вийшла Міті й одразу ж повернулася:

– Нічого немає!

Куйкинняку сказав:

– Це, мабуть, Чачучанавут продерла калаус!

Так і не скуштували толкуші. Куйкинняку навіть чавив калаус, але нічого не міг з нього вичавити.

Тоді він знову подався на промисел лахтачого жиру. Прийшов до приморських мисливців:

– Дайте лахтачого жиру.

– А де ж той калаус, який ми нещодавно тобі дали?

– Ех, Чачучанавут продерла його!

Дали другий калаус, наповнений жиром.

Дізналася про це Чачучанавут і сказала своїм лисенятам:

– Ану пострижіть мені півголови, та швидше. Обріжте також брову і вію на одному оці!

Вмить обрізали. Побігла лисиця назустріч Куйкинняку:

– Дай мені шматочок жиру. Я ж твоя далека родичка. Дав шматочок. Чачучанавут миттю повернулася додому.

– Мерщій причепіть мені вуса й бороду. Піду зустрічати Куйкинняку з іншого боку.

Причепили. Побігла.

Куйкинняку побачив її, сказав:

– Привіт! Ти хто?

– Та я ж твій двоюрідний брат. Дай мені жиру. Куйкинняку дав. Лисиця швиденько прибігла додому та й каже дітям:

– Мерщій обстрижіть мене всю! Побіжу навперейми Куйкинняку.

Миттю обстригли, і вона, вся стрижена, підбігла до Куйкинняку. А він і питає:

– Привіт! Ти хто?

– Та я ж твій троюрідний брат.

– Що ти хочеш?

– Дай мені трохи жиру.

Дав. Віддав усе, що було в калаусі. Повернувся додому, а Міті й питає:

– А де ж жир?

– Що тут подієш? Спустошили калаус мої родичі.

Знову пішов до приморських мисливців Куйкинняку.

– Привіт! Ти чого прийшов?

– Дайте жиру.

– Та й багато ж ти жиру з’їдаєш!

– А все через те, що дорогою зустрічаю своїх родичів, а вони просять. Та зараз я хитріший буду – в рота наберу.

Справді, цього разу Куйкинняку набрав жиру в рота і пішов додому. Дорогою зустрів кривляку. Не втримався, засміявся, і весь жир вилився з рота. Отак без нічого й поплентав. Прийшов, а Міті питає:

– Де жир? Ех ти, нікчемний збирач жиру!

– Що тут подієш? Дорогою зустрів кривляку, засміявся і розлив жир.