Ворон Митихлюк і євражка Сікіхак - ескімоська казка

Одного разу євражці захотілося джерельної води. А струмочок протікав далеко від нірки – поки туди дійшла, поки водички попила, прилетів здоровенний ворон Митихлюк, сів біля євражчиного житла, вхід до нього хвостом закрив. Повернулася Сікіхак – додому потрапити не може. Тоді вона підійшла до непроханого гостя та й каже:

– Посунься, я в нірку зайду.

– Не пущу, – грубим голосом відповідає Митихлюк,– віднині я тут господар.

Просила Сікіхак ворона, а той у відповідь тільки голосно каркає, дзьобом клацає, до нірки не пускає.

«Ну,– думає собі євражка,– не хочеш піти добром, я тебе хитрощами прожену».

– Гаразд, – звертається вона до ворона, – сиди тут, а щоб тобі не було скучно, я заграю і пісеньку заспіваю.

Збігала принесла стару лопатку нерпи, узяла сухеньке реберце, та й ну постукувати ним по лопатці, наче по бубну, ще й приспівує:

Кон-когглюн, кон-когглюн.

Повіки примруж, очки заплющ,

Праву ніжку одстав,

Трохи й ліву відсунь,

Наче від дужого ворога Відступи на два кроки...

Кон-когглюн, кон-когглюн,

Ліву ніжку одстав.

Трохи й праву одсунь,

А щоб тобі не було біди,

Ти трохи набік одійди.

Митихлюк слухав пісеньку і, наче за командою, усе виконував, поки не відійшов далеко од входу в євражчино житло. А євражці цього тільки й треба: шасть! – і вскочила в нірку. Ворон ледве встиг схопити її за пухнастий хвостик. Той одірвався – так з хвостиком у дзьобі ворон і полетів. Пішла Сікіхак до ворона додому та й просить:

– Оддай мені хвостик, а я тобі – смачний викуп.

– А що саме? – поцікавився Митихлюк.

– Оленячі очі дістану.

Погодився ворон і віддав євражці хвостик. «Яка мені з нього користь?» – подумав.

Зраділа Сікіхак, прибігла до струмочка, назбирала там круглих камінців, принесла додому і заходилася «очі» майструвати. Ще раніше вона збиралася шити дощови- чок і припасла моржеві кишки. Отож євражка відрізала од кишок шматочок, обгорнула камінці – от і готові улюблені ласощі ворона.

Коли трохи стемніло, Сікіхак принесла воронові обіцяний викуп – гостинець, а сама сховалася неподалік у траві та й дивиться.

Митихлюк жадібно накинувся на ласощі, ударив дзьобом, а той і зламався. Озирнувся ворон довкола, знайшов міцну травинку, зірвав її, сів на камінь та й плаче:

Дзьобок ти мій, зубок ти мій,

Обв’яжу тебе травою,

Однесу тебе додому.

Поможи, трава-соломко,

Зростись, ранко-поломко!

Віднині кину я погану звичку – Євражку кривдить невеличку!

Тепер у тундрі усе гаразд: і Митихлюк здоровий, і Сікіхак з хвостиком.