Страта з вигодою - узбецька казка

Колись, за стародавніх часів, жив багатій на ім’я Абдуллабай. І був він страшенний скнара.

Звелів Абдуллабай збудувати велику комору і заховав туди свої найкоштовніші речі й товари.

Прочули про це троє злодіїв і надумали пограбувати бая.

Пробивати дірку в стіні – важка праця, і вони вирішили прокопати під стіною підземний хід. Перший поліз тим ходом ватажок. Але саме в ту мить, коли злодій повз попід стіною, вона під власною вагою осіла й затисла його.

На превелику силу витягли злодії свого ватажка з тієї пастки за ноги. А як настав день, пішли утрьох шукати правди в шаха.

– Маємо скаргу,– мовили злодії.

– Кажіть!

Один із злодіїв розповів усе, що сталося з ними вночі, і наприкінці зауважив:

– Оскільки комору збудовано погано, стіна осіла й покалічила поперек нашому ватажкові. Просимо покарати за це бая.

Звелів шах привести до нього бая. Стрільці в одну мить притягли його до палацу, шах вилаяв бая, а тоді наказав:

– Повісити!

Абдуллабай упав до ніг шаха і став благати милосердя:

– Змилостився, о шаху! Хіба ж то моя провина, що стіна виявилася такою непевною?.. Комору будував майстер Рагман, Отож і карати за оту стіну треба не мене, а Рагмана.

Привели Рагмана, і шах наказав його повісити.

Але той відповів шахові таке: – Я не можу відповідати за стіну, бо коли я її вивершував, голуб’яр Рамазан підняв у небо своїх голубів, і я задивився на них.

– Виходить, замість того, щоб виводити стіни моєї комори, ти ловив гави? – не втерпівши, скрикнув скупий бай.

– Гей, чоловіче, ти маєш вуха чи ні? – урвав його майстер Рагман.– Я ж не казав, що припинив роботу. Але, задивившися на голубів, я замість глини додав до розчину піску. Від того стіна втратила на міцності. Отож у тім, що злодієві придавило поперек, винний голуб’яр Рамазан.

Шах наказав негайно привести голуб’яра Рамазана.

– Послухай ти, Рамазане,– мовив шах.– Коли майстер Рагман виводив стіну Абдуллабаєвої комори, ти саме заходився ганяти своїх голубів. Майстер замість глини додав до розчину піску й через те, коли ватажок злодіїв ліз підземним ходом до байської комори, стіна осіла й, придавивши йому поперек, зробила калікою. Цей гріх – на твоєму сумлінні, і тебе слід повісити.

Голуб’яр зблід як крейда.

– Але ж моїх голубів наполохав собака пискливого Обида, через нього вони знялися в повітря.

Шах, не знаючи й не питаючи пискливого Обида, тої ж миті наказав розшукати й повісити бідолаху. Той наказ почув Обидів приятель Умар. Він упав на коліна перед шахом і сказав:

– О мій шаху, коли хочете після смерті потрапити до райських садів, не вішайте Обида.

– Когось же треба повісити!

– А ви повісьте найдебелішого чоловіка в місті.

– Як же його знайти?

– Пошліть когось на рибний ринок, і вам знайдуть найдебелішого чоловіка.

Шах зрадів і послав на рибний ринок кількох своїх вояків. Ті походили-послукали та и натрапили на Даміна-Череваня, що, сидячи біля казана, уминав якусь рибину. Вояки схопили його й потягли прямо до шибениці.

А в Даміна-Череваня був приятель Джура-Шайтан. Шкода йому стало Даміна-Череваня, і він щодуху кинувся до шаха.

– О найшляхетніший падишаху, не вішайте цього чоловіка! – став він благати.

– Чому? – спитав шах, що вже наказав стратити Череваня, навіть не спитавши про його гріхи.

– Тому що... тому що... мене повісьте замість нього! – відказав Джура-Шайтан.

– Але чому? – знову запитав здивований шах.

– Мене повісьте, кажу, мене повісьте. А більше я вам нічого не скажу. Тільки швидше, будь ласка, швидше, не гайте часу! – торохтів Джура-Шайтан, напираючи на шаха.

– Тихо! – загорлав шах.– Спершу скажи причину.

– Ні, не скажу.

– А не скажеш – не повішу,– запевнив шах.

– Е... ну... – затнувся був Джура-Шайтан і, стукнувши себе кулаком по коліну, доказав: – Повісьте мене, тільки швидше.. Тому що кого зараз повісять, той матиме страту з вигодою... Людина, яку в цю мить повісять, безперешкодно увійде до райських садів. Тож не баріться, благаю вас. Повісьте мене негайно, будьте ласкаві, негайно повісьте!

Своїм базіканням Джура-Шайтан геть забив шахові памороки, наступної хвилини володар підвівся зі свого трону, хутенько скинув із себе шахські шати й наказав сторожі:

– Тихо! Мене повісьте!

Безглузді шахові накази набридли вже навіть сторожі, тож його останнє повеління виконали негайно.