Агент 2601 та 1/2 - Тетяна Олiйник
Задоволена бабуся розтанула від компліменту і з задоволенням підсипала частування настільки ввічливому хлопчикові.
- Оце так апетит! - захоплювався дідусь. - Не те, що в наших онуків.
- Їж, їж, Віталічку! Я тобі ще додам, - примовляла бабуся. Вона, нарешті, знайшла дитину, яку можна було нагодувати без перешкод і обурень. А ситі діти для бабусі - це головне!
Макс і Елка сумно колупалися ложками у своїх тарілках і чекали, щоб борщ остаточно охолов і його забрали зі столу. Коли подали наступну страву, обидва зітхнули з полегшенням.
- М-ммм... які чудові котлети! - облизнувся Плохiш і наколов виделкою одразу дві штуки.
У цей час брат і сестра потихеньку згодовували шматочки їжі Рему, який сидів під столом, чекаючи частування.
На десерт подали фрукти. Елла взяла яблуко, але воно виявилося занадто великим для неї.
- Зараз я його на шматочки поріжу, - запропонувала мама.
- Ну що ви, не треба, я все зроблю, - зупинив її Віталік. Він узяв яблуко, за дві секунди розламав його пальцями на дві частини і простягнув дівчинці.
- Оце так силач! - захопився дід, поправляючи окуляри на носі. - Сила в того, хто добре їсть, - повчально зауважив Плохiш.
- Так, так, вірно! Я завжди це кажу! - підтримав його дідусь.
Після обіду Елка потягнула гостя до своїх іграшок. Рем приєднався до них і влаштувався біля ніг Плохiша, даючи погладити себе по спині. Їхня гра затягнулася надовго, але Максу теж хотілося уваги друга. Він спробував відвести Віталіка, через що посварився із сестрою. Та відкрила рота і увімкнула свою "сирену", привертаючи увагу батьків.
- Та замовкни ти! - ткнув її в плече брат.
Але тут Плохiш схопив його за руку:
- Ти що?! Дівчат не можна ображати! - вигукнув він.
- Яке ж це дівчисько? Вона моя сестра! - хмикнув Макс.
- А для мене вона дівчинка! - наполягав Віталік.
- Я щось не зрозумію, ти чий друг? Її чи мій? - обурився хлопчик і висмикнув руку.
- Я твій друг. Але Еллу в образу не дам! - заявив той.
З-за його великої спини визирнула Елка і задоволено показала братові язика. "От же язва! Знайшла собі захисника!" - подумав брат.
Увечері, коли розійшлися гості, Макс лежав у своєму ліжку і прокручував у голові події дня. Він згадав про шпигуна і подумав про те, що Плохiш показав себе з кращого боку, зізнавшись у всьому другові. Отже, на нього можна покластися. Агентство обов'язково подбає про його безпеку, у цьому не було сумнівів. Але потім хлопчик пригадав сімейний обід і захоплення родичів. Бабуся не могла натішитися апетиту гостя, дід захоплювався його силою, навіть Елка знайшла в ньому захист, а вірний пес Рем, як ні в чому не бувало, дозволяв себе гладити, наче й не було раніше між ними ворожнечі. У душі Макса зародилися ревнощі. Невже він знову має доводити родичам, що він кращий?! Поміркувавши над цим ще якийсь час, хлопчик дійшов висновку, що такі думки помилкові. Віталік хороший і вірний друг, він добрий до його сестри, а щодо Рема, то собаки відчувають доброту. Та й ввічливість Плохiша щодо батьків заслуговує на похвалу. Макс вирішив, що не варто піддаватися ревнощам, це не личить спецагентові.
