Мявчик та Вогник: Врятувати Великдень - Герцог Фламберг

Під дубом горів маленький вогонь, освітлюючи галявину тьмяним червоним світлом, яке змушувало тіні танцювати химерні танці. Навколо вогню сиділи маленькі істоти з зеленою шкірою, великими горбатими носами, гострими, як у акули, зубами та непропорційно довгими вухами, що стирчали в різні боки. Це були гобліни, і вони були зайняті якимось дивним ритуалом, який більше нагадував невдалу вечірку.

— Гобліни! — прошепотів Вогник, ховаючись за спину Мявчику, як за велику пухнасту подушку. Його очі розширилися від страху, а хвостик судомно засмикався.

Гобліни, здавалося, були повністю поглинені своїм дивним заняттям. Вони щось тихо бурмотіли під ніс, якісь незрозумілі слова, підкидали у вогонь якісь сушені трави, коріння, дивні порошки та інші підозрілі інгредієнти, що видавали неприємний запах, і танцювали навколо нього, тримаючись за руки й утворюючи коло. Їхні тіні химерно витанцьовували на стовбурах дерев, створюючи ще більш моторошну і водночас кумедну атмосферу. Здавалося, що вони намагаються викликати духа Великоднього Кролика, але у них явно щось йде не так.

— Що вони роблять? — здивовано запитала Муся, намагаючись розгледіти, що відбувається в цьому гоблінському шабаші. Її брови були здивовано підняті, а вуха насторожено нашорошені.

— Не знаю, — відповів Мявчик, нашорошуючи вуха, як локатори. — Але я не думаю, що вони помітили нас. Вони занадто зайняті своїми танцями з бубнами. Треба діяти швидко, поки вони не отямилися і не почали кидатися в нас камінням.

— Може, нам просто тихенько прокрастися повз них? — обережно запропонувала Шапка, тремтячи від страху, як осиковий лист на вітрі. Її помпон здригнувся, а голос став тонким і писклявим. — Я не збираюся з ними зв'язуватися! Вони виглядають дуже неприємно! І хто знає, що у них на думці? Може, вони хочуть зробити з нас святкову вечерю?

— Ні, — рішуче сказала Муся, виступаючи вперед. — Ми повинні діяти рішуче і забрати наші яйця. Якщо вони викрали яйця, вони повинні бути десь поруч. І ми не підемо звідси без них. Ми не дозволимо цим зеленим злодюжкам зіпсувати нам Великдень!

Герої, набравшись сміливості, хоча кожен з них відчував легке тремтіння в колінах, обережно наблизилися до гоблінів. Вони побачили, що біля вогню лежать великі мішки, наповнені чимось круглим і різнокольоровим. Мішки були грубо зшиті з мішковини і перев'язані мотузками, але крізь дірки визирали яскраві кольори.

— Це наші яйця! — тихо, але радісно вигукнув Вогник, не стримавши емоцій. Його очі засяяли від радості, і він ледь не підстрибнув на місці.

Гобліни почули їх і миттєво обернулися. Їхні маленькі зелені обличчя скривилися в злісних гримасах, показуючи всі їхні зморшки та бородавки, а гострі зуби вишкірилися у похмурих посмішках, наче у голодних піраній.

— Хто тут? — закричав один з гоблінів своїм скрипучим, як старі двері, голосом. — Що вам тут потрібно? Чого прийшли в наш ліс?

— Ми прийшли за нашими яйцями! — хоробро заявив Мявчик, виступаючи вперед і намагаючись виглядати якомога більшим і грізним.

Гобліни засміялися, і їхній сміх був схожий на тріск сухого гілля під ногами або на скрегіт металу об метал. Це був неприємний і зловісний звук.

— Ха-ха-ха! Ви думаєте, що зможете їх забрати? Ми їх знайшли першими! І вони тепер наші! Нам потрібні блискучі цяцьки!

— Вони належать нам! — обурено сказала Муся, роблячи крок вперед і гордо піднявши голову. — Ми їх розфарбовували для Великодня! Ми вклали в них свою душу і час!

— А нам все одно! — верескливо закричав інший гоблін, підстрибуючи на місці і розмахуючи маленькими кулачками. — Вони нам подобаються! Вони такі блискучі і красиві! Ми хочемо з ними гратися! Ми їх не віддамо!

— Віддавайте їх по-доброму! — крикнув Вогник, намагаючись виглядати страшно і випускаючи з ніздрів загрозливий струмінь диму, який, правда, більше нагадував маленький темний клубочок.

— А то що? — зухвало запитав один з гоблінів, підстрибуючи на місці та помахуючи маленькою, але гострою сокирою, яка виглядала небезпечно в його маленькій руці. — Ви нас налякаєте своїм вогнем? Пхе! Ми не боїмося вогню!

— Ми вас не тільки налякаємо, — самовпевнено сказала Шапка, раптово злітаючи в повітря і кружляючи над головами гоблінів, наче кумедна повітряна куля. — Ми вас ще й переможемо! І ви навіть не зрозумієте, звідки прийшла поразка! Ми покажемо вам, що таке справжня сила!

І з цими словами почалася битва. Битва була запеклою і галасливою, наче в лісі розігралася справжня симфонія хаосу. Гобліни, хоч і були маленькими, виявилися напрочуд сильними та спритними, як юрба розлючених шершнів. Вони кидалися на героїв, намагаючись завдати їм шкоди своїми гострими кігтями, маленькими, але небезпечними сокирами, і зубами, які клацали, мов маленькі мишоловки.

Мявчик, використовуючи свою спритність та гнучкість, гідну циркового акробата, стрибав між гоблінами, намагаючись вихопити у них заповітні мішки з яйцями. Свою силу вогню він не використовував. Він крутився, як дзиґа, ухиляючись від ударів і водночас намагаючись не зачепити своїх друзів.

Вогник, випускаючи струмені полум'я, які, на щастя, були не дуже обпікаючими, відганяв гоблінів, не даючи їм наблизитися до друзів. Полум'я було більше схоже на феєрверк, ніж на драконячий вогонь, але воно все одно допомагало тримати гоблінів на відстані.

Муся, використовуючи свої знання магії, які, правда, були ще не дуже досконалими, створювала захисні щити, щоб захистити себе та своїх друзів від нападів гоблінів, і кидала в них чарівні іскри, які на мить засліплювали маленьких зелених бешкетників, змушуючи їх кумедно кліпати очима.

— Ану, відійдіть від моїх друзів, маленькі поганці! — кричала Шапка, літаючи навколо гоблінів і намагаючись засліпити їх своїм пухнастим помпоном, який розмахувала, як найгрізнішою зброєю. Її голос був верескливим і пронизливим, але в ньому відчувалася неабияка хоробрість.

Бій тривав досить довго. Гобліни були численними і нахабними, як зграя голодних комарів, але герої билися мужньо, захищаючи один одного і намагаючись повернути вкрадене. Вони були сповнені рішучості не дати цим зеленим хуліганам зіпсувати Великдень.