Прочитай мене! - Євген Дмитренко
➣ В даному творі цифри заміняють частину слова.
Якось равлик, черепаха та слимак вирішили позмагатися у швидкості.
От і каже равлик:
– На змаганнях, під3мка, найважливіша річ, тому я покличу усю свою р1у! Щоби прийшли вболівати за мене матуся та татко, дідусь та бабуся, брати та сес3. А ще, у7 своїм друзям розповім. Та вони про100 с3батимуть від щастя!
– А я – каже черепаха – 1ак! Тож змагатися буду без під3мки.
– А слимаки, взагалі, майс3 у швидкості, і тому, їм під3мка не потрібна! Тут головне ві2га!
Насправді ж, що слимак, що черепаха не мали ні р1и, ні друзів.
– То коли почнемо змагання? – запитала черепаха.
– Переду7, потрібно знайти відповідне місце для змагань – мовив слимак, повисши на кленовому ли100чку.
– А давайте на городі старого фермера, неподалік від покинутого пі2лу! Там і місця багато і ніщо не заважатиме. – запропонував друзям равлик.
– Добре, домовилися. Тоді давайте через г1у, на городі. – погодилися друзі.
Домовилися, та й розішлися.
Слимак, увесь час думав як йому схи3ти. Звісно ж, він ні на хвилину не сумнівалася у своїх здібностях, але ж черепаха, за розмірами, була набагато більшою.
«Якщо я переможу черепаху – подумав слимак – то подолаю ще одну сх1ку своїх досягнень. Головне, не 100яти на місці!»
Равлик сумнівався у перемозі, тому хотів о3мати гарну під3мку, щоб хоч якось себе підбадьорити.
І от, нарешті настав той час, коли потрібно починати змагання. Та на тому городі зов7 порожньо. Лише маленький с3ж смакує смор1ою та 40и бавляться кі100чками з вишень, розколочуючи їх об 100вбур дерева. І немає там ні равлика, ні черепахи, ні слимака. Але куди ж вони усі поділися?
Насправді ж, нікуди не поділися. Про100 вони ще повзуть... і, можливо таки, хоч до Різ2 та й доповзуть.
