Агент 2601 та 1/2 - Тетяна Олiйник

Куратор зітхнув:

- Послухай, Максе, я розумію твою турботу про друга. І тим паче мені зрозуміле завзяття Плохiша обілити свою репутацію. Ну що ж… Ми можемо лише іноді залучати його до завдань, наприклад для допомоги тобі. Але прийняти його в штат співробітників і довіряти такій людині повністю вже неможливо, особливо після того, як він потрапив під вплив шпигунського ворожого угруповання.

Увесь день Макс розмірковував над тим, як розповісти про це Віталіку. Йому дуже не хотілося засмучувати друга. Адже прагнення стати секретним агентом давало Плохiшу стимул прагнути бути кращим, намагатися в навчанні та робити хороші вчинки. А якщо повідомити йому про те, що він назавжди втратив довіру українських спецслужб, то хлопчика спіткає цілковите розчарування, йому нема до чого буде прагнути, і він знову скотиться донизу, а можливо знову потрапить під поганий вплив.

"Як же вчинити в такій ситуації?" - розмірковував Макс, лежачи у своєму ліжку. Сон не йшов до нього, думки про нещасного Плохiша не давали спокою.

І нарешті хлопчик придумав вихід! Та ще й який! Тут йому згадалося прислів'я: "Якщо довго мучитися, що-небудь получиться". Довгі роздуми Макса принесли позитивний результат, вихід знайдено. А план полягав у такому: Макс не буде розчаровувати друга, натомість він скаже, що агенція доручила йому, Максу, тренувати й навчати Плохiша; саме Макс нібито буде його куратором, що унеможливить необхідність бувати в агенції. А рідкісні випадки, коли Віталіка справді залучать до роботи в команді з Максом, як раз і будуть  доказом співпраці. І потім, завжди можна сказати, що Плохiш є ніби запасним гравцем у команді.

Макс зітхнув. Так, звісно, це було зовсім нечесно щодо Віталіка. Але як інакше він міг урятувати друга від розчарування і його наслідків?! Це була брехня на благо, адже ніхто від цього не постраждає. Така собі, невинна гра в шпигунів.

Після вирішення цього важливого питання, до Макса нарешті прийшов сон.