Прочитай мене! - Євген Дмитренко

Якось загубився один маленький котик. Та такий маленький, що тільки от ходити навчився. А тому й загубився, бо ж ходив-блукав аж поки не заблукав.

Тож, сів маленький котик на землю й почав голосно плакати. Як раптом підлетіла до нього бджілка та й запитує:

— Чому ти плачеш?

— Я загубився! І не знаю дороги додому.

— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!

— Я дуже далеко відбіг від дому. Боюся, що вона мене не почує.

— Ти що, це ж матуся. Вона завжди чує.

Послухав котик бджілку. Підтер носика, а потім:

— А як кликати матусю? Я ніколи її не кликав, бо ж вона завжди була поряд!

— А ти спробуй як я! І бджілка голосно-голосно задзижчала: "Дзззззмуся!"

Котик також спробував задзижчати, але зміг вимовити лише тихе "няу".

— Ні, не вийде в мене дзижчати.

Розплакався бідолаха й пішов собі далі. А на зустріч йому теля.

— Чому ти плачеш? — запитало телятко.

— Я загубився! І не знаю дорогу додому.

— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!

— Я... я не знаю, як кликати матусю. — плачучи промовив котик.

— То ти спробуй як я.

І корівка голосно-голосно замукала: “Му-му-мууууся!”

Котик також спробував замукати, але зміг вимовити лише тихе "няу".

— Ні, не вийде в мене мукати.

Розплакався бідолаха й пішов собі далі. А на зустріч йому кізонька.

— Чому ти плачеш? — запитала кізонька.

— Я загубився! І не знаю дорогу додому.

— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!

— Я... я не знаю, як кликати матусю. — плачучи промовив маленький котик.

— То ти спробуй як я.

І кізонька голосно-голосно замекала: “Ме-ме-мееееееееся!”

Котик також спробував замекати, але зміг вимовити лише тихе "няу".

— Ні, не вийде в мене мекати.

Розплакався бідолаха й пішов собі далі. А на зустріч йому свинка.

— Чому ти плачеш? — запитала вона.

— Я загубився! І не знаю дорогу додому.

— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!

— Я... я не знаю, як кликати матусю. — плачучи промовив маленький котик.

— То ти спробуй як я.

І свинка голосно-голосно захрюкала: “Хрю-хрю-хрююююся!”

Котик також спробував захрюкати, але зміг вимовити лише тихе "няу".

— Ні, не вийде в мене хрюкати.

Розплакався бідолаха й пішов собі далі. А на зустріч йому півник.

— Чому ти плачеш? — запитав він.

— Я загубився! І не знаю дорогу додому.

— А ти голосно-голосно поклич матусю. Вона обов’язково тебе почує й одразу ж прибіжить!

— Я... я не знаю, як кликати матусю. — плачучи промовив маленький котик.

— То ти спробуй як я.

І півник голосно-голосно закукурікав: “Ку-ка-рі-кууууся!”

Котик також спробував закукурікати, але окрім тихого "няу" в нього нічого не вийшло.

— Ні, не вийде в мене кукурікати.

Розплакався бідолаха й пішов собі далі. Як раптом, почув він дуже знайоме нявчання й одразу ж голосно-голосно занявчав у відповідь: "Няв-няв-няся!"

І до маленького котика прибігла стурбована матуся. Вона міцно його обійняла промовивши:

– Я тебе почула, синку!