Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі? - Вікторія Валеріївна Горбунова

через те, що є смачними. Правда є в тому, що в період хвороби дитина, як і кожен з нас, потребує ніжності та уваги, однак вона не має отримувати нічого, що б її затримувало в цій хворобі, нічого, що б їй там подобалось або було кращим, ніж у здоров’ї. Це означає, що ніжними й турботливими варто бути завжди, а пігулки й справді мають бути якщо не гіркими, то принаймні не солодкими та смачними. Це означає, що в дитячому житті не має бути жодних «хворобоутримувачів» — ані кращих іграшок, ані довших мультиків, ані солодших тортиків.

Насправді я особисто належу до тривожних мам, бо маю власну тривожну маму, а ще й бабусю, яка одного разу навіть свідомість втратила — так перелякалась через хворобу мого молодшого брата. І мені величезних зусиль коштує не дзвонити лікарям з першої ж нагоди, не летіти в лікарні та не змітати ліки в аптеках, ще складніше — не сидіти над дитиною, не рахувати її дихання та не міряти щопівгодини температуру. Я маю тривогу, але ще я маю надію, що моя дитина буде вільнішою від такої тривоги. Саме тому своїми досягненнями я вважаю те, що сплю в іншій кімнаті, коли син хворіє; те, що ми гуляємо й навіть купаємося, коли в нього температура; те, що долаємо віруси майже без ліків і що все рідше звертаємось до лікарів. Коли мій малюк упав з велосипеда і не міг стати на розпухлу ногу, я дещо поспівчувала його болю й заспокоїла плач, а потім сказала: «Зараз ми поїдемо в лікарню. Тобі зроблять рентген — це такий спеціальний фотоапарат для кісток. Якщо кісточка зламалась, тобі накладуть гіпс, такий, з якого ми робимо формочки для розмальовування, щоб зафіксувати ногу й щоб швидко все зрослось. Якщо це просто забій — замотають ногу еластичним бинтом». Перше, про що запитав мене син після цієї тиради: «Ти що, не хвилюєшся? Чому?!» — «Нема сенсу. Ти вже впав, і ми нічого не можемо виправити. Маємо лише дізнатися, що з ногою, і допомогти їй знову забігати й застрибати якомога швидше». — «Гаразд. Тоді і я не буду». Що ж, я пишаюся нами обома.

Звісно, що Ярослава, про якого ішлося на початку, звати не Ярослав. Намагаюсь описувати своїх клієнтів так, щоб ні вони, ні їхні знайомі не впізнали, про кого йдеться, інакше — беру дозвіл на згадку про них у тексті. Але саме в цьому випадку дуже хотілося б, щоб родичі впізнали себе. Родина відмовилась працювати через прохання приходити на зустрічі спільно або хоча б на деяких сесіях бути разом з дитиною. Сказала, що без цього мені буде дуже важко допомогти, адже, що б я не робила з хлопцем, удома все ходитиме по колу і навряд чи він зможе позбутися своєї тривоги.

Здоров’я є основним показником якості життя, і підтримувати та зберігати його надважливо. Тривога за здоров’я псує життя, обмежує життєвий простір, спілкування та діяльність, не дає людині почуватися сильною та впевненою, стає на заваді й життєвим успіхам, і життєвим радощам. Тож у першу чергу як тривожна мама і вже в другу як психолог можу дати кілька простих порад. По-перше, бережіть своє здоров’я і здоров’я своєї родини за звичкою. Нехай це стане стилем життя — фізична активність, свіже повітря, здорова їжа та друзі, для яких є нормою те саме. По-друге, не діліться тривогами з тривожними людьми. Якщо маєте таких навколо себе — не говоріть з ними про хвороби; говоріть лише про радощі, досягнення і здоров’я. По-третє, виходьте з Інтернету, тільки-но натрапили на невтішний діагноз, і телефонуйте «лікарю», який «лікує», а не «врачу», який... Цікавою є, наприклад, давня китайська традиція, за якою лікарі отримували регулярну платню доти, доки їхні пацієнти були здоровими, а тільки-но ті захворювали — лікарю припиняли платити гроші.

  Створити психологічну та фізичну безпеку

Оля вже звикла сидіти в своїй кімнаті, тремтіти від страху і хвилювання, затуляти вуха руками та молитися біленим стінам: «Нехай це скінчиться!» Вона пам’ятає себе десь з двох років, а отже, вже 8 років щодня вона тремтить і мріє, щоб тато не приходив додому напідпитку. І лише зрідка інакше. Буває так, що цілий тиждень тато може бути тверезим, а мама мовчазною і ще тихішою, ніж зазвичай. Тоді вечори проходять без голосного татового крику та розлючених сусідів, які гамселять по батареях. Цілий тиждень бува без сліз та без потреби залазити головою під подушку.

Тато ніколи не зачіпав Олю, жодного разу не підняв руки на неї чи маму. Сусіди називають його «тихим алкашем», а ще кажуть, що тато «тому і п’є, що дурну жону не б’є». Олі від цього ще страшніше. Тобто якщо тато не питиме, то він битиметься?! Оля дуже цього боїться. Не має значення, п’яний чи тверезий тато, Оля боїться вийти зі своєї кімнати, наприклад, в туалет чи на кухню. Вона чекає, щоб нікого не було в коридорі, щоб ніхто її не побачив, і тоді — шусть, як мишеня у шпарку, у туалет. А в туалеті все треба зробити так, щоб тебе ніхто не чув, і назад, у кімнату. Їсти теж треба швидко — і до себе. У школу треба збиратися швидко — і за двері. А в школі можна лишатися довго, і це щастя.

Оля терпіти не може ні вихідних, ні свят, ні канікул. У неї немає бабусі, до якої можна поїхати, немає друзів, у яких можна було б гратися цілий день і лишитися на ночівлю. Оля любить музику й книжки. Інколи вона так глибоко зачитується чи занурюється у світ звуків, що не чує початок сварок, а потім… на неї наче грім з неба падають мамині прокльони та татова лайка.

Оля не вміє постояти за себе, не може втиснутись в повну маршрутку, вона ніколи не запитає, чому їй несправедливо занизили оцінку, і мовчки віддере жуйку, яку пульнув їй у волосся котрийсь шибеник. Оля майже ніколи не дивиться в очі ні вчителям, ні друзям, а ще вона підхоплюється від кожного голосного слова, яке, як їй здається, було кинуте на її адресу.

Про те, що дітей не можна кривдити ані словом, ані фізично, сказано та написано дуже багато. Мої колеги детально обґрунтовують причини, а також описують негативні наслідки фізичного покарання і словесного приниження для дитячої психіки та подальшого розвитку малюків. Так само небезпечно демонструвати насильницьку поведінку в присутності дітей. Спробую не стільки вдаватись у деталі «чому це погано» та «які наслідки», скільки проілюструвати окремі процеси, що відбуваються в нервовій системі дітлахів, які повсякчас зазнають биття, образ або є свідками скривдження.

Основні, озвучені психологами причини заборони на насилля зводяться до трьох простих тез. По-перше, насильницька поведінка заразна: діти, яких б’ють та кривдять, а також діти — свідки домашнього насилля схильні наслідувати агресію та демонструвати її у взаєминах з ровесниками та іншими дорослими. По-друге, насилля — це завжди приниження та знецінення: діти, які зазнають кривд з боку дорослих і однолітків, мають проблемами з самооцінкою та вірою в себе. По-третє, насилля руйнує стосунки й порушує відчуття безпеки в них: діти, які повсякчас перебувають у небезпеці скривдження, не довіряють своїм близьким, не вміють будувати та підтримувати стосунки. Що ховається за цими морально-психологічними наслідками насильства та чи має агресивність фізіологічну природу?

В одному з експериментів Альберта Бандури, відомого