Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дім, Сім'я » Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Дмитрович Бойчук

Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Дмитрович Бойчук

Читаємо онлайн Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Дмитрович Бойчук
місцях. Необхідно регулярно очищати кошари і тирла від гною, який складують для біотермічного знезараження.

Ехінококоз

Етіологія. Хронічна інвазійна хвороба овець, кіз, а також людини, спричинене паразитуванням у внутрішніх органах личинок цестоди м’ясоїдних – ехінокока. Збудник – ларвальний (личинковий) ехінокок. Основне джерело інвазії для сільськогосподарських тварин – собаки. Яйця у зовнішнє середовище виходять з останнім члеником у фекаліях собак. Зараження відбувається під час їх ковтання із кормом та водою. Найбільший ступінь зараження спостерігається у дорослого поголів’я.

Клінічні прояви. Початкова стадія протікає субклінічно, надалі може проявлятися різноманітно, залежно від локалізації та кількості міхурів і давності інвазії. У більшості випадків настає виснаження і зниження продуктивності. Смерть настає від кахексії. Діагноз ставлять на підставі патологоанатомічного розтину під час виявлення ехінококових бульбашок у легенях, печінці, іноді в серці, селезінці, нирках.

Лікування. Не розроблено.

Профілактика. Полягає у недопущенні собак в тваринницькі приміщення, місця зберігання кормів, на вигульні майданчики і пасовища, у скороченні чисельності собак та недопущенні поїдання ними органів тварин, уражених личинками цестод. Необхідна дегельмінтизація собак будь-якими антгельмінтними засобами широкого спектра дії.

Мелофагоз овець

Етіологія. Інвазійна хвороба, яку спричиняє овеча кровосиска (рунець) – муха, що паразитує на тілі тварин. Рунець – переносник збудників інвазійних та інфекційних хвороб. Джерело збудника захворювання – хворі вівці.

Клінічні прояви. Рунець хоботком травмує шкіру і кровоносні судини, спричиняючи дерматити, уповільнення росту шерсті, яка стає ламкою, забруднюється екскрементами паразитів, звалюється, набуваючи сіро-зеленого забарвлення.

Відчуваючи свербіж, вівці розчісують шкіру задніми ногами, зубами, вириваючи і заковтуючи при цьому шерсть і, відповідно, паразитів. Крім свербежу та зваляності вовни, в овець спостерігається зниження вгодованості та молочної продуктивності.

У ягнят перебіг хвороби ускладнюється кахексією і закінчується загибеллю. Можливе ускладнення захворювання іншими інвазійними та інфекційними хворобами.

Діагноз ставлять на підставі симптомів мелофагозу і виявлення дорослих паразитів та їхніх лялечок.

Лікування. Хворих овець обробляють інсектицидами. Застосовують також купання тварин після стрижки в інсектицидних ваннах. У зимовий час застосовують івомек, дематокс і факсоверм.

Профілактика. Створення умов, що сприяють підвищенню резистентності організму овець до зараження кровосиски, а також своєчасне виявлення, ізоляція та лікування овець, хворих на мелофагоз.

Монієзіоз

Етіологія. Збудники – стрічкоподібні монієзії. Розвиток від яйця до інвазійної личинки – цистицеркоїда – триває 2–3 місяці в організмі проміжного хазяїна – орибатидного кліща. Статевої зрілості паразит досягає у кишечнику жуйних тварин за 47–50 діб, де паразитує 2–7 місяці. Переважно хворіє молодняк овець і ВРХ, але можуть хворіти і кози. Зараження відбувається в результаті заковтування інвазованих кліщів під час поїдання трави на пасовищі в місцях з підвищеною вологістю. Найбільшого поширення набуває у серпні.

Клінічні прояви. У овець хвороба протікає у важкій та легкій токсичній, обтураційній і нервовій формах. Важка частіше трапляється у ягнят, легка токсична – у дорослих. Хворі тварини зазвичай пригнічені; спостерігають анемію, зниження апетиту, залежування, пронос, вигинання спини під час випорожнення, вихід члеників і фрагментів монієзій, сильну спрагу, падіж на 3–10-й день.

Нервова форма супроводжується порушенням координації рухів, закиданням голови за спину, манежними рухами, залежуванням і закінчується швидкою загибеллю. Обтураційна форма характеризується раптовими кольками і падінням на землю, притисканням голови до живота, кружлянням на місці. Діагноз «монієзіоз» ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів гельмінтоскопічного дослідження, діагностичної дегельмінтизації (виявлення члеників і фрагментів), овоскопії.

Лікування. Застосовують антгельмінтні засоби. Фенасал, сульфат міді застосовують у формі водного розчину. Ягнят і козенят за 12 год до дегельмінтизації відбирають від маток. Дорослих тварин не поять протягом доби до обробляння і 2–3 год після нього.

Профілактика. З профілактичною метою ягнят і козенят дегельмінтизують чотири рази: перший раз через 14–16 днів після вигону на пасовище; другий – через 15–20 днів після першої дегельмінтизації, третій – через 25–30 днів після другої, потім у вересні одноразово. Через 30 днів після переведення овець на стійлове утримання обробляють усе поголів’я.

Остертагіоз

Етіологія. Хворобу спричинено паразитуванням у сичугу білих нематод остертагій.

Захворювання трапляється частіше у тварин до дворічного віку. Зараження відбувається на пасовищі й на водопої внаслідок заковтування інвазійних личинок, що вилупилися із яєць у зовнішньому середовищі.

Клінічні прояви. Під час остертагіозу спостерігають слабкість, анемію слизових оболонок, зниження вгодованості, іноді набряки в підщелепній ділянці.

За тяжкого перебігу у молодняку спостерігать профузний пронос (випорожнення рідкі, з бульбашками газу), спрагу. Загибель може настати через тиждень після початку проносу.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних та ідентифікації личинок остертагій у фекаліях.

Лікування. Використовують антгельмінтики, нілверм, нафтамон без витримування на голодній дієті тощо.

Профілактика. Ягнят і козенят поточного року народження дегельмінтизують у кінці літа й восени, а молодняк, старший за рік, – навесні й восени.

Парамфістоматоз

Етіологія. Зараження відбувається аліментарно під час випасу у заплаві річок, на берегах озер, меліоративних каналів, на заливних луках з травою, водою, сіном, забрудненими адолескаріямі, що зберігають життєздатність до заморозків.

Клінічні прояви. Інвазійна хвороба овець, кіз і великої рогатої худоби, яку спричиняють трематоди підряду парамфістомат, що паразитують у тонкому кишечнику, сичугу і рубці, рідше – у сітці.

Розвиток трематоди від яйця до адолескарію проходить за 1,5–3 місяці в біотопах проміжних хазяїнів – прісноводних молюсків. Термін розвитку до статевої зрілості (марити) в організмі дефінітивного хазяїна становить 3,5–4 місяці.

Гострий перебіг парамфістоматозу спостерігають через 2–3 тижні після випасу на неблагополучному пасовищі. У овець і кіз спостерігають пригнічення, слабкість, зниження апетиту, незначне підвищення температури, пронос (іноді з домішкою крові), набряки біля підщелепної ділянки та підгорля, виснаження; боки западають, хвіст і тазові кінцівки забруднені фекаліями. Тварини гинуть від виснаження через 1–5 днів.

За хронічного перебігу симптоми виражені слабо.

За життя діагноз ставлять на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак і результатів овоскопічного дослідження яєць, взятих із фекалій.

Лікування. За гострого перебігу хвороби лікувальну дегельмінтизацію проводять дворазово з інтервалом у 10 днів, наприклад бітіонолом, у суміші з комбікормом після 12-годинної голодної дієти.

Профілактика. Дегельмінтизацію дорослої дрібної рогатої худоби планують на початку стійлового періоду і за необхідності повторюють через 2 тижні після першої. Молодняк до 2-річного віку піддають дегельмінтизації через 3–4 тижні після вигону на пасовище дворазово з інтервалом у 10 днів. Проводять спільні заходи щодо ліквідації молюсків.

Піроплазмоз

Етіологія. Трансмісивна хвороба тварин, яку спричиняє паразит еритроцитів крові – піроплазма.

Клінічні прояви. Захворювання протікає найчастіше гостро, рідше – хронічно.

За гострого перебігу вже першої доби температура тіла підвищується до 42 °С, тварини різко пригнічені. Слизові оболонки на початку хвороби анемічні, а на 3–4-й день захворювання жовтяничні. Тварини частіше лежать, припиняють прийом їжі й води, з’являються витікання з очей. Перистальтика кишечника ослаблена. На початку захворювання сеча стає жовтуватою, потім набуває червонуватого кольору, а на 3–4-й день хвороби колір сечі стає темно-коричневим. Частішають пульс і дихання, настає кахексія. За несприятливого прогнозу і несвоєчасного лікування летальний результат настає через 6–7 днів після початку захворювання.

Хронічний перебіг зазвичай спостерігають у тварин із підвищеною резистентністю або у раніше перехворілих тварин. Іноді можливі рецидиви захворювання, які проявляються підвищенням температури тіла, пригніченням, кахексією, набряками.

Діагноз ставлять на підставі клінічних та лабораторних досліджень крові з урахуванням епізоотологічних даних, наявності кліщів – переносників захворювання, сезону поширення хвороби.

Лікування. Можна застосовувати береніл (азидин), у важких випадках ін’єкцію повторюють; діамедин. Тваринам надають спокій, дієтичне харчування. Оскільки під час цього захворювання в організмі тварин виникає дефіцит вітаміну В12 (ціанкобаламіну), його необхідно вводити в корми або робити ін’єкції вітаміну В12, а також серцевих препаратів, наприклад сульфокамфокаїну. У важких випадках внутрішньовенно або підшкірно вводять гемодез.

Профілактика. Проводять хіміопрофілактику і боротьбу з кліщами-переносниками, для чого тварин періодично обробляють репелентами і вводять береніл (азидин) через кожні 10 днів.

Псороптоз жуйних тварин, або нашкірникова короста

Етіологія. Збудники – саркоптоїдні кліщі, що паразитують на шкірі тварин. Кліщі паразитують на поверхні шкіри,

Відгуки про книгу Повна енциклопедія тваринництва - Юрій Дмитрович Бойчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: