Без втрат не вийти - Вадим Володарський

Потрібно було, подумав Вікентій, приїхати цього разу «Фордом». Бо перед судом вже вишиковувалися люди із плакатами та, принаймні, одним гучномовцем. На одному з плакатів він помітив напис: «НІ СВАВІЛЛЮ ЗАБУДОВНИКІВ!», на іншому – «РОТА НЕ ЗАТКНЕТЕ!», а це означало, що демонстранти ці по його душу. По суті, тиск на суд у чистому вигляді. Ці люди могли проявити агресію, у тому числі й до авто того, кого вважали опонентом. «Форд», якщо що, порівняно легко замінити. «Фіскер Карма» - авто рідкісне, спробуй ще знайди, особливо у такому стані, але головне, - це, усе-таки, подарунок… Надію вселяло те, що парковка була позаду будівлі суду, та «група підтримки» відповідачів, напевно, не бачила, на чому він приїхав. А от у обличчя, звісно, упізнали (важко було б не упізнати), та, коли Вікентій проходив повз, щоб зайти до будівлі суду, чув за спиною вигуки та свист.

Хіба це вперше? - подумав, проходячи крізь пост охорони, відповідаючи на питання, чи немає чогось забороненого при собі. Піднявся на другий поверх та, зазирнувши у потрібні двері, повідомив секретаря, що представник позивача, - тієї самої будівельної компанії, - прибув. Та почув вже звичне: «Чекайте!». Коридор був напівтемний, а відповідачі, ті самі троє «активістів», зі своїм адвокатом, стояли трохи далі, та кидали на нього злі погляди.

Судові засідання майже ніколи не розпочиналися вчасно, але цього разу чекати їм довелося хвилин з двадцять, - небагато. Вікентій вирішив використати цей час, щоб подивитися новини на своєму айфоні, зокрема, про справу Оксани. Те, що можна було зрозуміти з новин, не вселяло оптимізму, але, звичайно, журналістам важлива сенсація, а не допустимість доказів…

Та от, нарешті, усіх запросили до зали. Велику кількість слухачів до суду зараз не пускали, - карантин, - але крики тих, хто зібрався біля входу, було чутно через вікна. Нарешті, з’явилася суддя, та сама, що наклала арешт на майно відповідачів, який вони намагалися скасувати у апеляційному суді. Та оголосила про відкриття судового засідання. Назвала себе та секретаря та спитала, чи є в когось відводи, - їх не було. А потім поставила запитання:

-Чи є клопотання в учасників процесу на цій стадії?

Зазвичай запитання це було формальним. Оскільки усі докази повинні були подаватися із позовом або відзивом на позов, більшість клопотань вирішувалася у підготовчому судовому засіданні. Але зараз Вікентій підвівся та заявив:

-Ваша честь! Як ви можете чути, під будівлею суду зібралися сторонні особи, які не є учасниками цієї справи, та висловлюють вимоги до суду, стосовно ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову. Я вважаю такі дії  втручанням сторонніх осіб у діяльність суду, та прошу повідомити про таке втручання, як вимагає закон «Про судоустрій та статус суддів»! – Таке повідомлення повинно було здійснюватися не лише до Вищої ради правосуддя, але й Генеральному прокурору, та тягти відкриття кримінального провадження за цим фактом.

-Що скаже представник відповідача? – спитала суддя, дивлячись у той бік. У голосі її не було радості. Заявлене представником позивача клопотання ставило її у складне становище. Відхилити його, - можна нарватися на заяву про відвід та дисциплінарну скаргу від Вікентія. Задовольнити, - й галасливе плем’я «активістів» усіх мастей оголосить тебе ворогом громадянського суспільства та свободи слова. До того ж, тоді вже відповідачі зможуть звинуватити суддю в упередженості. Але … хто сказав, що робота судді – легка?

-Це нечувано! – Здається, в колеги це улюблена фраза, подумав Вікентій. Чи це стосувалося лише цієї справи? – Представник позивача що, заперечує конституційне право на мирні зібрання? Вважає, що можна заткнути рота громадськості? Гадає, що говорити можуть лише гроші його клієнтів? Це клопотання є необґрунтованим, та я прошу його відхилити!

На це потрібно було відповісти, що, після дозволу судді, Вікентій і зробив:

-Шановний суд, ніхто не заперечує право на мирні зібрання. Але є чітка юридична логіка. Є конкретна судова справа, є процес. Є передбачене законом коло осіб, які мають заявляти ті чи інші вимоги суду, та є встановлений тим же процесуальнім законом спосіб, яким вони можуть це робити. На моє переконання, пред’явлення вимог суду поза цими обмеженнями, - а саме, особами, які не є учасниками справи, та у не процесуальний спосіб, - намагання таким чином вплинути на суд з тим, щоб він ухвалив рішення, не таке, яке передбачене законом, а яке хочуть вони, - Вікентій махнув рукою у напрямку вікна, звідки долітали звуки мітингу та, сподівався він, фіксувалися на записі судового засідання, - це і є втручання у чистому вигляді. Напевно, ці люди сплутали суд із політичним органом, на кшталт Верховної Ради, Офісу Президента, чи уряду. Заявляти таким чином вимоги цим органам, - цілком доречно. Але це не стосується суду.

Суддя замислилася на хвилинку, а потім сказала:

-Питання про направлення суддею повідомлення про втручання у його діяльність не передбачено ЦПК[1], не відноситься безпосередньо до розгляду справи та буде вирішено пізніше, окремо від судового засідання. В когось ще є клопотання? – Голос її звучав роздратовано. Але кілька процесуальних клопотань обох сторін, - які, насправді, ані на що не впливали, - довелося вирішити. Потім відповідачі стали вимагати зняття арешту з майна. Вікентій заявив, що, оскільки законність арешту підтвердив, у більшій частині, апеляційний суд, підстав для його зняття немає. Судді довелося виходити до нарадчої кімнати, але вона швидко звідти повернулася, із ухвалою про відмову у знятті арешту. Та, коли оголосила її та сіла на своє місце, - ухвалу оголошувала стоячи, - спитала: