Без втрат не вийти - Вадим Володарський

Юридично – ситуація була очевидною. От тільки він би не пропонував такого виходу у іншій ситуації. Проте, якщо Ніка була  такому відчаї, що готувалася застрелити ненависного «нареченого», а потім себе, - тоді, напевно вже, погодиться на те, що він придумав. Жити завжди краще…

Залишалося вирішити, як можна реалізувати це. Увійшовши до бази даних вже українського законодавства, Вікентій знайшов, щонайменше, два варіанти. Але це – теоретично; проблема перебувала поза межами його звичайних справ. А тому потрібно було проконсультуватися…  Посунувши до себе старий дисковий телефон, він набрав номер:

-Юрію Олеговичу? Доброго дня. Це Вікентій турбує…

-Слухаю тебе. – Як і багато інших абонентів, цей не міг відмовити у тому, щоб, принаймні, вислухати. Хоча не завжди був радий дзвінку. Щоправда. у цьому випадку ніяких неприємностей не очікувалося.

-Потрібно проконсультуватися із деким. Можливо, ви знаєте таку людину. – Й він виклав, що саме потрібно. Співрозмовник здивувався:

-Невже ти сам чогось … не розумієш?

-Я розумію, як повинно бути, - розсміявся Вікентій. – А потрібно мені почути, як є насправді. А особливо, коли так бути не повинно!

-Зрозуміло. Давай так… Я людину зараз наберу. Якщо погодиться допомогти – скину номер.

-Дякую. От лише … тут питання досить термінове. Мені потрібно сьогодні ввечері дати людині відповідь, що ми будемо робити.

-Це не проблема. Просто зараз наберу, лише б тільки він був на місці…

Ну от, а тільки-но казав: якщо погодиться допомогти, подумки посміхнувся Вікентій, коли клав слухавку на важіль. Ще б він не погодився! Якщо попрохає його людина, що займає посаду на кілька «поверхів» вище, хоча й не у власному, а у спорідненому відомстві. Співрозмовник, у свою чергу, свою посаду зберіг якраз завдяки Вікентію, сплативши при цьому гонорар значно менший, ніж взяв би з нього хтось інший, - причому цей «інший» зовсім не факт, що вирішив би проблему. До того ж, подібні проблеми, із великою вірогідністю, виникнуть іще. Ніхто ані про що не домовлявся, нікого не можна було попрікнути щодо корупції, але при цьому усі розуміли усе. Як і те, що Вікентій отримає не лише потрібну інформацію, але, за необхідності, й допомогу. Звичайно, у межах закону.

Через декілька хвилин він отримав повідомлення, набрав ще один номер, цього разу з мобільного. Після не дуже тривалої розмови подякував, розірвав зв’язок та посміхнувся, вносячи новий контакт до адресної книги, Потім подивився на годинник на власному зап’ясті та підвівся з крісла.

От суд точно вже не міг чекати.

Кінець травня – це не лютий. Та, коли він вийшов з суду, було ще далеко до сутінок. Судове засідання цього разу все ж відбулося, - як не намагалися відтягнути його відповідачі, та, здавалося, суддя теж. Пройшло воно у нервовій атмосфері. У справах Вікентія лише зрідка бувало інакше; ззовні здавалося, що в нього давно імунітет. Голосіївський районний суд Києва був досить далеко від центру, зате тут було менше проблем із паркуванням: майданчик знаходився за будівлею. Йдучи до машини, він провів рукою по волоссю та вкотре подумав, чи не даремно кинув кілька років тому палити. Наступною думкою було те, що справа, у якій він колись представляв інтереси Ніки, виявилася чи не найменш «нервовою», хоча йому довелося тоді вивчати нову сферу… На цій думці він витягнув з кишені айфон та набрав її номер.

-Привіт!

-А, Кеша? – Це вперше вона звернулася до нього так. Довелося лише розсміятися:

-Впізнала, - багатим не буду! – Обом зараз було начхати на витрати, йому – на дзвінок на іноземний номер, їй – на роумінг.

-Голос потрібно змінювати, і то б упізнала: хто ще тут мені зателефонує?

-І то вірно… Ти де зараз?

-На … як її … Великій Васильківській, з магазину вийшла…

Почувши номер будинку, Вікентій одразу зрозумів, що це за магазин.

-Невже вирішила щось прикупити?

-Ні. Конкурентів вивчала.

-Ну, добре. Я зараз під’їду.

-Виконуєш обіцянки?

-Завжди.

Він розірвав зв’язок та рушив. На щастя, робочий день ще не закінчився, тому «година пік» не настала. Тому не минуло багато часу, поки Вікентій дістався потрібного місця. Заїхав на тротуар та, вийшовши з-за керма, відчинив перед дівчиною передні дверцята. Вона опинилася на пасажирському місці, а коли він зайняв своє, чмокнула у щоку. Вікентій посміхнувся, виїжджаючи на дорогу. А Ніка спитала:

-Куди ми їдемо?

-Хотіли ж десь посидіти, чи не так? До того ж, я й не обідав. Це, знаєш, така особливість роботи: поки усі, хто працює на одному місці, - у офісі чи у тому ж суді, - обідають, адвокату потрібно доїхати, наприклад, з одного суду до іншого. Ще й не завжди встигаєш…

-Тоді поїхали! Не дуже знаю, що тут та де… та й не звикла…

-Знаю я, до чого ти звикла: до дорогих московських, лондонських та нью-йоркських ресторанів. Мажорка! – Вони розсміялися, й Ніка відповіла:

-Завжди цікаво спробувати щось нове! Хоча я знаю, що таке навіть «Макдоналдс»!