Напівдоторком - Александра

- Я вже не надіявся колись доторкнутися до тебе, Лексо...- Його трясло не менше ніж мене.- Дівчинко моя..

Тим часом, його обійми все більше посилювались і не давали можливості навіть поворухнутись. 

- Рус...пусти мене, будь-ласка..

-  Не можу...Я не зможу..

З кожною секундою мені ставало все гірше. Здається, ще мить і я втрачу свідомість.

- Прошу! Відпусти.. Мені погано, я задихаюся..- Взмолилася.

Я знала, що саме це на нього подіє, адже Руслан завжди ставив мене вище за себе, свої цілі і бажання. Він повільно роз'єднав руки, і як тільки я відчула свободу, побігла зі всіх ніг.