Талса.Тінь секвої - Andrew Kyrich

Джейкоб зітхнув і потягнувся за черговим овочем, перш ніж відповісти.

— Я тільки почав шукати варіанти. Думаю, щось знайду. В армії я отримав чимало досвіду, і, мабуть, зможу знайти роботу, де ці навички стануть у пригоді. Можливо, в сфері безпеки або на якійсь цивільній посаді. Хочу знову відчути себе корисним, але поки що не поспішаю. Мені потрібно ще трохи часу, щоб адаптуватися.

Мати поклала ніж і, ніжно торкнувшись руки сина, повернулася до нього.

— Головне, не поспішай, Джейкобе. Ти заслуговуєш на відпочинок. Знаєш, ти завжди був таким відповідальним, навіть у дитинстві. Тож, якщо тобі потрібно трохи часу, щоб все обдумати, ми завжди поруч, щоб підтримати тебе.

Джейкоб усміхнувся, відчуваючи тепло і турботу в словах матері.

— Дякую, мамо. Я знаю, що ви завжди будете зі мною. Це допомагає мені зберігати впевненість.

Вони продовжували готувати вечерю разом, і хоча плани на майбутнє залишалися невизначеними, Джейкоб відчував, що поступово знайде своє місце в новому житті, незважаючи на всі труднощі, які чекають попереду.

Після короткої паузи Джейкоб вирішив запитати про молодшого брата. Хоча вони вже обговорювали його прихід, йому було цікаво дізнатися більше про те, чим займається брат.

— А що зараз робить мій брат? Чим він займається? — запитав Джейкоб, намагаючись уявити, як виріс і змінився його молодший брат.

Мати, зайнята приготуванням соусу, на мить зупинилася, щоб відповісти.

— Він працює в сфері комп'ютерних технологій, — почала вона, з любов'ю згадуючи про молодшого сина. — Здається, займається програмуванням. Він завжди цікавився технологіями, ти ж знаєш. Після школи вступив до університету, де вивчав програмування, а тепер працює в ІТ-компанії.

В її голосі звучала гордість, але також і легкий сум, адже її сини стали дорослими і живуть своїм життям.

— Він завжди був талановитим у цих справах, — продовжила мати. — Знаєш, він навіть допомагав друзям налаштовувати комп'ютери ще в підлітковому віці. А тепер працює над складними проектами. Здається, він дуже зайнятий, але коли говорить про свою роботу, завжди випромінює ентузіазм. Ти б бачив його, коли він розповідає про нові програми чи розробки.

Джейкоб усміхнувся, уявляючи, як його брат з ентузіазмом ділиться подробицями своєї роботи. Йому було приємно усвідомлювати, що той досяг успіху в тому, що завжди його захоплювало.

— Я радий, що в нього все так добре, — промовив Джейкоб. — Він завжди мріяв про це. Сподіваюся, незабаром зможу поговорити з ним і дізнатися більше про його досягнення.

Мати кивнула, її обличчя осяяло тепла усмішка.

— Він обов’язково захоче поділитися з тобою. Ти, напевно, будеш вражений, скільки всього він навчився за цей час.

Приготування вечері поступово наближалася до завершення, а повітря на кухні наповнювалося ароматами страв, які готували разом Джейкоб і його мати. Стіл вже був накритий, і всі чекали на прибуття молодшого брата Джейкоба — Ендрю. Напруга та очікування відчувалися в кожному куточку дому, але це було приємне відчуття, сповнене теплом і передчуттям зустрічі.

Джейкоб кілька разів поглядав на годинник, помічаючи, як хвилини тягнуться довше, ніж зазвичай. Він з нетерпінням чекав на зустріч з братом, якого не бачив так довго. У його думках постійно виникали спогади про те, яким був Ендрю, коли вони розлучалися: допитливий підліток, захоплений комп’ютерами та мріями про майбутнє. Джейкобу було цікаво побачити, яким став його брат тепер, дорослим і успішним.

Мати, завершуючи останні приготування, також не могла приховати хвилювання. Вона кілька разів перевіряла страви, поправляла серветки на столі, намагаючись зробити все ідеально для цієї особливої вечері.

Батько, хоч і мовчав, також відчував важливість цього моменту. Він сидів у вітальні, заглиблений у свої думки, але час від часу прислухався до звуків з кухні, чекаючи на повернення молодшого сина.

Кожен член родини був у своїх думках, але всі вони поділяли спільне передчуття зустрічі. І хоча вечеря вже майже була готова, Джейкобу здавалося, що час тягнеться безкінечно, поки вони чекають на Ендрю.

Коли Джейкоб почав сумніватися, чи не затримується Ендрю, дверний дзвінок нарешті розірвав тишу в домі. З кухні почулися швидкі кроки, і мати поспішила до дверей, відчинивши їх з усмішкою на обличчі. На порозі стояв Ендрю, трохи втомлений, але з тією ж енергією, яку Джейкоб завжди пам'ятав.

— Ендрю! — вигукнула мати, обіймаючи сина так, ніби боялася його втратити. — Ми так тебе чекали!

— Я теж скучив, мамо, — відповів Ендрю, злегка ніяково усміхаючись, коли увійшов у дім. Його погляд відразу ж зустрівся з поглядом Джейкоба, і між ними на мить запанувала тиша.

Вони стояли, розглядаючи один одного, оцінюючи зміни, що відбулися за цей час. Ендрю виріс, став більш зрілим, його риси обличчя стали чіткішими, а в очах з'явилася впевненість, якої раніше не було. Але водночас Джейкоб побачив у ньому того ж брата, з яким вони ділили всі дитячі радощі та труднощі.

— Ендрю, — нарешті промовив Джейкоб, підходячи до брата і обіймаючи його. — Ти так виріс. Я ледь тебе впізнав.

— І ти змінився, — відповів Ендрю, усміхаючись і похлопуючи Джейкоба по спині. — Радію, що ти вдома. Ти не уявляєш, як я цього чекав.