Без втрат не вийти - Вадим Володарський

-Кеша?! Ти… Як ти мене знайшов?! – Але відповісти сама ж не дала, перехилившись через широкий центральний тунель салону із підлокотником, стала цілувати…

Вивільнившись, нарешті, та віддихавшись, Вікентій відповів:

-Ми із Мусою … наполегливо шукали! А тепер – їдемо звідси… - Але, перш, ніж рушити, спитав: - Він не встиг..? – Те, що фізичної шкоди дружині не спричинили, Вікентій вже побачив.

-Ні! А ти на мене…

-Облиш.

-А … Тома?

Посміхнувшись, Вікентій проспівав на мотив старої пісеньки:

-Тома, Тома, нас чекає вдома…

-То … вона жива? З нею усе гаразд? – з полегшенням зітхнула Ніка.

-Так, і дуже нам допомогла, без неї … ми б тебе не знайшли так швидко. Вона, до речі, просила передзвонити, як щось буде відомо… Зараз, коли виїдемо на трасу, а то тут зв’язок не кращий… - Він показав на телефон на тримачі. – А потім слідчого наберу… Йому потрібно оглядати місце події. Тобі ще треба буде показання дати … але згодом. А поки там Муса розпоряджається…

-А що … Микита? – спитала Ніка, й зрозуміло було, що питає вона не тому, що переймається його долею.

-Упіймали на гарячому, коли він бив людину. Твого друга, Сергія Тугарінова, - з іронією сказав Вікентій, пам’ятаючи, що той Ніку, м’яко кажучи, не сприймає. – Який теж був у заручниках, а тому  … Микита тепер сяде. До того ж, Муса на нього теж злий. Майже так само, як і я.

-Муса? На нього? Чому? – здивувалася Ніка, до якої, здавалося, повернулася здатність думати. Справа була не лише у звільненні … а у тому, що Кеша поруч. Здавалося, сама присутність чоловіка додавала впевненості, та надихала … думати… Але те, що почула у відповідь, здавалося, знову запаморочило свідомість.

-Через тебе, звичайно… Пам’ятаєш, ми колись розмовляли … про твоїх батьків, та гадали, що так і не дізнаємося, хто є … справжнім батьком? Брат Муси, Аслан, вчився у тому ж інституті, де працювала твоя мама. А потім поїхав до Чечні … й там загинув. А перед тим Мусі розповів, що втік з Москви тому, що … дуже не хотів, щоб чоловік його коханки дізнався… Тож, ти, насправді, - племінниця Муси. А він … вже звик думати, що в нього рідних не залишилося, тому, коли я показав йому документи, він ладен був заради нас … заради тебе гори звернути! І от, що з цього вийшло, - пояснив Вікентій.

-Сподіваюся, в нього не буде неприємностей… - А потім вона закрила обличчя руками. – Ні, це просто… Нічого собі новини! Виявляється, я ще й наполовину чеченка? Кеша, ти можеш … відірвати руку від керма?

-Можу. А навіщо?

-Щоб … якщо це усе правда, якщо це не марення, якщо це ти поруч, а не Микита… Ущипнути мене… Здається, із цим усім таки потраплю до божевільні! Хоча б не московської…

-Не буду я тебе щипати! – розсміявся у притаманній йому манері Вікентій. – Та з глузду з’їхати не дам, навіть не сподівайся … відпочити! От приїдемо, наллю тобі коньячку… Будеш подавати Томі поганий приклад! Хоча вона зрозуміє. Зараз, до речі, зателефонуємо їй, за допомогою гучного зв’язку, нехай нас обох почує. Вона знаєш, як переживає..? А ти мені потрібна при повному розумі. Ти що, гадаєш, усе закінчилося? Микиту-то ми упіймали, але, щоб позбутися цієї небезпеки раз та назавжди… Усе найцікавіше лише розпочинається!