Макбет - Ю. Несбе

— Добре, що у нього є ми, — усміхнувся Леннокс.

Таксі зупинилося перед воротами, на яких висів ланцюг з великою колодкою. Табличка «Закрито» відвалилася й лежала на подзьобаному асфальті. Кетнесс вийшла, стала біля відкритого водійського вікна й, чекаючи на здачу від водія, уважно обдивилась індустріальну пустку. Телефонних будок ніде не було видно, а телефони в колишньому офісі фабрики теж, напевне, були відімкнені.

— А як ми викличемо таксі, коли будемо повертатися? — спитала вона.

— Я вас тут почекаю, — відповів водій. — Роботи в місті все одно немає.

За фабричними воротами виднівся іржавий автонавантажувач та ціла купа гнилих дерев’яних піддонів. Вхід для пішоходів біля великих ковзних дверей був відчинений.

Кетнесс та Леннокс увійшли до фабричної будівлі. Надворі було зимно, а під високою склепінчастою стелею — іще холодніше. Скільки сягало око, у квадратній залі стояли печі, схожі на гігантські лавки.

— Агов! — гукнула Кетнесс, і відлуння погнало у неї мурашок по спині.

— Я тут! — почувся голос згори, де були розміщені офіс виконроба та оглядовий майданчик. «Наче вишка вартового в тюрмі, — подумала Кетнесс. — Або амвон».

Молодий парубок, який там стояв, показав прибулим на сталеві сходи.

Кетнесс з Ленноксом піднялися нагору.

— Полісмен Ангус, — представився хлопець, тиснучи їм руки. Було видно, що він знервований, але на відкритому щирому обличчі читалася рішучість.

Вони пішли слідом за ним до кабінету виконроба, в якому відгонило солодкуватим висохлим потом і тютюном. Великі вікна, що виходили на фабричне приміщення, мали якийсь химерний жовтуватий глянець, начебто запечений у скло. На столах лежали розкриті теки, явно витягнуті з розташованих попід стінами полиць. Хлопець був неголений, у тісних бляклих джинсах та зеленій військовій куртці.

— Дякую, що приїхали так швидко, — сказав Ангус, жестом запрошуючи сідати на облуплені дерев’яні стільці.

— Не хотілося б підганяти вас, тому сподіваюся, що ви збираєтеся повідомити нам дещо цінне, — сказав, сідаючи, Леннокс. — Бо мені довелося піти з важливої наради.

— Оскільки у вас обмаль часу і оскільки у всіх нас обмаль часу, то я одразу перейду до суті питання.

— Дякую.

Ангус став, схрестивши на грудях руки. М’язи на його шелепах нервово сіпалися, очі блукали, але в ньому відчувалася рішучість — він був схожий на чоловіка, впевненого у своїй правоті.

— Я вірив двічі у своєму житті, — почав Ангус, нервово ковтнувши слину, і Кетнесс здогадалася, що він явно повторював те, що сформулював заздалегідь і завчив. — І двічі розчаровувався у своїй вірі. Спочатку я вірив у Бога. Потім — у Макбета. Але Макбет не спаситель, а корумпований убивця. Я кажу це відразу, щоб ви знали, для чого я це роблю. Для того, щоб звільнити місто від Макбета.

У запалій тиші було чути лишень, як краплі води падають зі стелі фабрики на підлогу, відлунюючи глухими стогонами. Ангус набрав у легені повітря.

— Ми…

— Припиніть! — перервала його Кетнесс. — Дякую вам за щирість та чесність, Ангусе, але, перш ніж ви продовжите, ми з інспектором Ленноксом маємо вирішити, чи бажаємо це чути.

— Нехай Ангус закінчить, — сказав Леннокс. — А потім обговоримо це без зайвих свідків.

— Стривайте, — мовила Кетнесс. — Вороття вже не буде, якщо ми отримаємо інформацію, яка…

— Нас послали до клубу, щоб ми там усіх повбивали, — почав Ангус.

— Я не хочу цього чути, — рішуче заявила Кетнесс, підводячись.

— Нікого заарештовувати ми там не збиралися, — продовжив Ангус гучніше. — Коли почали стріляти по «вершниках», — Ангус підняв угору палець, який тремтів так само, як і його голос, — то вони спромоглися здійснити на свій захист лише один-єдиний постріл, чорт забирай! На відміну від…

Кетнесс затупала ногами по підлозі, аби втопити в шумі голос Ангуса, а потім відчинила двері, щоб вийти, але раптом почула його ім’я і заклякла на місці.

— … на відміну від домівки Даффа у Файфі. Там на самозахист не було зроблено жодного пострілу. Бо Даффа не було вдома. До будинку ми увійшли, розтрощивши його з кулеметів на друзки, і знайшли у спальні дівчинку з хлопчиком та їхню матір… — Ангус замовк, не в змозі говорити.

Кетнесс обернулася до нього. Хлопець стояв, притулившись до столу й міцно замружившись.

— … та їхню матір, яка намагалася прикрити їх своїм тілом.

— О, ні, ні, ні… — почула Кетнесс власний шепіт.

— Наказ на вбивство віддав Макбет, — продовжував Ангус, — а Сейтон забезпечив його виконання до останньої літери. Я теж… теж брав у тому участь.

— А з якого дива Макбет віддавав накази про ці… ліквідації? — спитав Леннокс з ноткою недовіри в голосі. — Адже міг їх просто заарештувати — і Даффа, і «вершників»?

— Може, і не міг, — відказав Ангус. — Може, вони мали на нього якийсь компромат, і йому знадобилося позатикати їм роти.

— Який компромат?

— Хіба ви самі не ставили собі питання, чому «вершники» помстилися Банко? Чому б їм не помститися особі, яка віддавала накази, тобто самому Макбету?

— Це дуже просто, — пирхнув Леннокс. — Бо Макбет краще захищений. Ви маєте якісь докази?

— Маю, — відповів Ангус. — Мої власні очі.

— Так, це — ваші очі, і ваші звинувачення. Але чому ми маємо вам вірити?

— Є одна причина, — мовила Кетнесс, повертаючись назад до стільця. — Підтвердити чи спростувати звинувачення Ангуса досить легко. Треба лишень опитати інших членів спецназу, і якщо ці звинувачення виявляться фальшивими, то він втратить роботу, сам опиниться під слідством і, м’яко кажучи, перспективи його будуть незавидними. І Ангус це знає.

Ангус розсміявся.

Кетнес здивовано підняла брови.

— Вибачте, хіба я сказала якусь дурницю?

— Та це ж спецназ, — пояснив Леннокс. — «Вірність і братерство, хрещені вогнем, поєднані кров’ю».

— Прошу?

— Жоден зі спецназівців ані слова не вимовить на шкоду Макбету, — сказав Ангус. — Або Сейтону. Або комусь із побратимів.

Кетнесс опустила руки.

— Отже, ви прийшли до нас з оцими заявами про навмисні вбивства, знаючи, що їх ніяк не можна перевірити?

— Макбет попросив мене спалити трупик немовляти, убитого під час різанини в клубі, — відповів Ангус, покрутивши в руках намисто з хрестиком. — Отут, в одній із фабричних печей.

Кетнес здригнулась. І пошкодувала, що залишилась. Навіщо вона повернулась? Чому не сидить зараз у таксі, не чуючи всього цього жахіття?

— Я відмовився, — продовжив Ангус. — Але це означає, що немовля спалив хтось інший. Можливо, Макбет зробив це сам. Я перевірив усі печі, і виявив, що однією з них недавно користувались. Якщо ви накажете своїм криміналістам дослідити піч, то зможете знайти якісь докази — відбитки пальців, рештки кісток і таке інше. А якщо знайдете, то тоді вже антикорупційний відділ зможе продовжити розслідування.

Леннокс та Кетнесс обмінялися