Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

серпня. Натоді будуть готові суперобкладинки. Коректура і верстка — впродовж двох тижнів, друк у вересні. Книжка має вийти останнього тижня місяця. Це найпізніше. Чудовий таймінг! Простісінько перед президентськими виборами і приблизно перед початком процесу над Квебертом! Розкішний маркетинговий хід, Ґольдмане! Ура!

— А що як розслідування на той час іще не закінчиться? — запитав я. — Як мені тоді завершити книжку?

Барнаскі вже знав відповідь, обґрунтовану його юридичною службою.

— Якщо слідство закінчиться, це буде документальна повість. Якщо ні, кінець залишиться відкритий або ви самі його вигадаєте, і тоді це роман. З юридичного погляду — бездоганно, а читачам усе одно. Якщо слідство не закінчиться, це навіть іще краще: завжди можна написати продовження. Великий успіх!

Він значуще глянув на мене; кельнер приніс шампанське, і Барнаскі захотів одкоркувати його власноруч. Я підписав угоду, корок гучно вистрелив, і все навколо залила піна. Він наповнив два келихи: один простягнув Дуґласові, другий мені.

— А ви не п’єте? — запитав я.

Він бридливо скривився і витер руки об диванну подушку:

— Терпіти його не можу. Шампанське — це для шоу. А шоу, Ґольдмане, це дев’яносто відсотків інтересу людей до нашої продукції!

І він пішов телефонувати в кінокомпанію «Ворнер бразерс», щоб домовитися про права на екранізацію.

Того ж таки вечора, коли я повернувся до Аврори, мені зателефонував Рот. Він був страшенно збуджений.

— Ґольдмане, надійшли результати!

— Які результати?

— Почерк! Почерк не Гаррі! Це не він написав ту фразу на рукописі!

Я радісно скрикнув:

— І що це означає?

— Ще не знаю. Та якщо це не його почерк, отже, під час убивства Ноли рукопису в нього справді не було. А рукопис — один із головних доказів, на ньому тримається обвинувачення. Суддя вже призначив нове слухання на одинадцяту ранку цього четверга, десятого липня. Швидко викликали, для Гаррі це хороша новина.

Я був страшенно схвильований: незабаром Гаррі буде на волі! Отже, він невинен і від самого початку казав правду. Я з нетерпінням чекав четверга. Та напередодні, в середу, 9 липня, сталася катастрофа. Десь о п’ятій пополудні я сидів у Гаррі в кабінеті й переглядав свої нотатки. І тоді мені на мобільник зателефонував Барнаскі. Голос його тремтів.

— Маркусе, у мене погані новини, — відразу заявив він.

— Що сталося?

— Крадіжка сталася, ось що!

— Що вкрали?

— Ваші нотатки… Ті, що ви привезли мені в Бостон.

— Що? Як це можливо?

— Вони лежали у мене в шухляді стола. Вчора вранці їх там уже не було… Спершу подумав, що Мариза прибирала і поклала їх до сейфа, вона завжди так робить. Я її спитав, та вона каже, що нічого не чіпала. Я цілісінький день їх шукав, але так і не знайшов.

У мене закалатало серце. Я передчував грозу.

— Але чому ви подумали, що їх викрали?

Запала мовчанка. Потім Барнаскі пояснив:

— Мені по обіді весь час телефонують, звідусіль — із «Ґлоуб», «Юесей Тудей», «Нью-Йорк Таймс»… Хтось передав копії ваших нотаток усій американській пресі, й вона незабаром їх оприлюднить. Маркусе, цілком можливо, що завтра вся країна дізнається про зміст вашої книжки.

Частина друга

Письменницьке зцілення

(створення книжки)

14. Перед трагічними подіями 30 серпня 1975 року

— Бачите, Маркусе, наше суспільство так улаштоване, що весь час доводиться обирати між розумом і пристрастю. Розум іще ніколи нікому не зрадив, а пристрасть часто згубна. Тож мені тяжко буде вам допомогти.

— Гаррі, нащо ви мені це кажете?

— Просто так. Життя — суцільна облуда.

— Доїдатимете картоплю?

— Та ні. Пригощайтесь, як хочете.

— Дякую, Гаррі.

— Вам геть нецікаво те, що я кажу?