Макбет - Ю. Несбе
— … щоб наше місто розвивалося стабільним і правильним курсом, — підказав Макбет. — Тепер я добре розумію, чому Леді часто радиться з тобою, Джеку.
— Дякую, сер. Але не перебільшуйте моєї значущості.
— Я не перебільшую, але мушу зазначити, що ти дуже добре розумієшся на подібних справах.
— Схоже, що круп’є та спостерігачем бути значно легше, аніж учасником подій, коли над тобою висить небезпека, і коли тебе роздирають емоції, заважаючи мислити спокійно й раціонально, сер.
— Мабуть, ти був до біса вправним круп’є, Джеку.
— Як круп’є я порадив би вам ретельніше вивчити свої карти і придивитися, чи не можна буде їх використати навіть краще, ніж влаштувати скандал.
— Он як?
— Тортел пообіцяв вам свою підтримку на наступних виборах, якщо ви не станете балотуватися зараз, але ця обіцянка мало що важитиме, якщо його позбавлять посади як педофіла, згодні?
Макбет пошкрябав підборіддя.
— Слушна заувага.
— Тому вам треба буде вимагати від нього зараз дечого іншого. Скажіть Тортелу, що не впевнені, чи будете балотуватися навіть на майбутніх виборах через чотири роки. І що ви хотіли б від нього дечого конкретного — і негайно.
— Наприклад?
— А чого би вам хотілося, сер?
— Чого б мені хотілося… — задумливо повторив Макбет і побачив, як Джек кивнув рукою вбік ігрової кімнати. — Е-е-е… більше клієнтури?
— Так. Клієнтури «Обеліску». Але ви як старший комісар не маєте повноважень закрити «Обеліск», навіть якщо у вас будуть докази того, що там надають незаконні кредити.
— Хіба?
— Я, працюючи круп’є, якось дізнався, що поліція може висувати обвинувачення проти окремих індивідів, а весь заклад має право закрити лише комісія з ігрових закладів та казино, сер. А та комісія перебуває під юрисдикцією…
— Міської ради. Себто Тортела.
Свідомість Макбета прояснилася. Наркотик «влада» був йому більше не потрібен, його слід змити в унітаз. На вході подзвонили.
— Схоже, до нас відвідувачі, сер, — сказав Джек, підводячись.
Макбет схопив його за руку.
— Зачекай трохи, поки я не розповім Леді про те, що ми з тобою задумали. Я впевнений, що їй вмить стане краще. Як нам віддячити тобі, Джеку?
— Нічого не треба, сер, — стримано всміхнувся Джек. — Достатньо того, що ви колись врятували моє життя.
26
Даффу ледве вдалося стримати черговий напад нудоти. Четвертий день він був на борту судна, але ознак покращення і близько не було видно. Мало того, що море штормить, а тут ще й камбуз смердить. За його стулчастими дверима панувало затхле амбре з протухлого сала та кислого молока; а в їдальні, де харчувався екіпаж, відгонило потом і тютюном. Приготування сніданку стюард доручав Даффу, стверджуючи, що він цілковито спроможний впоратися з цим самотужки. Що розкласти хліб, м’ясне асорті, сир, варені яйця та зробити каву зможе навіть змучений морською хворобою новачок.
Даффа будили о шостій, і перше, що він робив, — це блював у відро, яке стояло біля його койки. Йому ще жодного разу не вдалося провести дві ночі поспіль в одній каюті, бо через брак койок мав спати в постелі тих, хто чергував. На щастя, йому діставався нижній ярус, тож спати, обійнявшись з відром, не доводилось. Щойно він натягнув через голову светра, як на нього накотилася ще одна хвиля нудоти. По дорозі до камбуза Даффу довелося зробити короткі зупинки, щоб поблювати в туалеті біля каюти першого помічника капітана та в раковину біля останніх крутих сходів.
Сніданок вже подали, і ті члени команди, які були на чергуванні, встигли поснідати. Настав час прибирати зі столу перед тим, як почнуть готувати обід.
Дафф набрав у легені якомога більше не надто чистого повітря й увійшов до їдальні.
За найближчим столом сиділо четверо людей. Їхнім речником був галасливий товстуватий механік з волохатими передпліччями. На ньому була футболка з логотипом Esso, заплямлена мастилом і потом, та кашкет зі смугастими тиграми на емблемі футбольного клубу «Халл Сіті». Говорячи, він шморгав носом перед фразою і після неї, немов проставляючи лапки. А між лапками завжди поміщалося якесь знущання з нижчих за рангом.
— Агов, Спарксе, — гукнув механік так, аби всі здогадалися, що він звертається до молодого хлопця в окулярах, який сидів у кінці столу. — А чом би тобі не попросити нового кухаря розігріти для тебе рибний пиріг? Ти встромив би туди свого маленького прутня і користався б ним, як жіночою піхвою.
Механік шморгнув носом і зареготав. Але решта відбулися вимушеними смішками. Молодий радіотелеграфіст теж натужно всміхнувся і ще нижче опустив голову до тарілки. Механік, якого, як почув Дафф, звали Гатчем, знову шморгнув носом.
— Але, судячи із сьогоднішнього сніданку, навряд чи тобі дістанеться рибний пиріг — я правду кажу, новачку?
Дафф опустив голову, як і радіотелеграфіст. Це було все, що він міг робити, доки корабель не причалить у столиці. Нічим не виділятися, тримати рот на замку, а на обличчі — маску.
— Чому ти мовчиш, кухарю? Оце, по-твоєму, яєчня?
— Щось не так? — спитав Дафф.
— Не так?! — Механік завів очі під лоба й обернувся до решти присутніх. — Цей салага питає мене, що не так з яєчнею. А ось що: ця яєчня виглядає й смакує, як ригачка. Твоя ригачка. З твого позеленілого від морської хвороби підборіддя.
Дафф поглянув на механіка. Той радісно шкірився, лиховісно поблискуючи очима. Дафф колись уже бачив такі очі. У Лорреля, директора сиротинця.
— Вибачте, що яєчня вийшла не такою, як вам хотілося б, — сказав він.
— …не такою, як вам хотілося б, — перекривив його механік і шморгнув носом. — Гадаєш, ти в якомусь шикарному ресторані, чи що? На морі нам потрібен харч, а не лайно. Як ви гадаєте, хлопці?
Чоловіки довкола нього захихотіли на знак згоди, але Дафф помітив, що двоє з них зніяковіло опустили голови. Мабуть, їм не хотілося підтакувати, щоби потім самим не стати мішенями насмішок.
— За обідом чергуватиме стюард, — відказав Дафф, ставлячи на тацю тарілки та картонні пакети
