Поки лікар говорив, за звичкою час від часу тупцяв. Втомився стояти на одному місці, вклякали ноги — Левченко пам'ятав це.
Тож нічого дивного й тим більше — підозрілого не було в тому, що Нещерет пересувався в праву сторону, мимоволі обходячи сейф збоку. Для зручності Андрій так само рухався в унісон із ним маленькими приставними кроками — просто щоб не крутити головою під час розмови.
Зараз він уже менше звертав увагу на Ігоря Вовка, який мовчки слухав.
Тим більше всі вони, включаючи колишнього господаря цього лісового лігва, перестали зважати на присутність Георгія Теплова. Той же мовчав. Уважно слухав.
І переміщення Левченка дозволяли йому незабаром опинитися в Андрія за спиною.
У темряві — благеньке світло ліхтарика нічого не вирішувало.
2
— Мені пощастило народитися в Харкові.
Мені теж, хотів сказати Левченко. Та вирішив утриматися. Розхотілося казати Нещеретові, що вони, виявляється, земляки. Замість того поцікавився:
— Чому?
— Бо доктор Іванов, ще тоді не знаменитий професор, дізнався, що я не просто харків'янин, а ще й вчився там в університеті. Тому взяв мене до себе асистентом без вагань. Ілля Іванович довіряв харківській школі, сам закінчив той же університет. У нас вісім років лише різниці, небагато. Але все одно називав його на «ви». Тут погано видно. Але здогадуюсь, у вас, Андрію, нерозуміння на лиці. Ви ж не чули про професора Іванова, правда?
Прізвище дуже просте, навіть значною мірою безлике. Хто знає, припустив Нещерет, раптом саме воно спонукало свого часу типового русака, вродженця Курської губернії, заявити про себе чимось гучним та незвичним. І головне — зухвалим до надзвичайності. Інакше складно пояснити, чому біолог Іванов вирішив покласти всього себе на справу виведення нових порід тварин.
А згодом — нових людей.
— Коли він схрещував зебру з віслюком чи зубра з коровою, всі, хто стежив за процесом, були в захваті, — згадав Нещерет, голос забринів ностальгійними нотками. — Вважалося, що це дуже перспективний напрямок у тваринництві. Російська імперія, якою б дрімучою не була, на початку двадцятого століття теж поволі ставала на рейки прогресу. Подивитися на досліди Іллі Івановича приїздили з усієї Європи. Було паломництво, Андрію, — він чомусь далі звертався лише до Левченка. — Якщо перебільшую, то хіба трошки. Можете повірити, Іванов міг мати світовий успіх. Якби не революція й зміни в світовому порядку. Хоча саме більшовики дали нам усім шанс втілити в життя справу, котра мусила увінчати кар'єру Іллі Івановича як ученого. Тільки вони ж той шанс безславно загубили. Пам'ятаєте слова Тараса Бульби, Андрію? Я тебе породив, я тебе і вб'ю.
— Колись читав. Тільки ви стрибаєте з п'ятого на десяте, Савичу.
— Так я закінчу, а ви не перебивайте! — він навіть легенько гримнув, пересунувшись при цьому ще на кілька сантиметрів управо. — Хочеться ж не заморочувавти вас непотрібними подробицями. Лиш те, що треба знати всім для розуміння. Словом, Іванова надихнули успіхи зі схрещенням тварин. І він вирішив далі йти шляхом Творця — вивести нову людську породу.
…Сам Нещерет у ті часи теж подумував про це. Тільки не хотів розказувати професору, аби той не підняв на сміх. Правда, він підозрював — мислить із Івановим у одному напрямку, бо бачив у нього в кабінеті поруч із науковими працями, виданими різними мовами, примірники «Франкенштейна» Мері Шеллі та «Острова доктора Моро» Герберта Веллса. До історії про спробу дослідника створити людину зі шматків мертвої плоті Нещерет ставився скептично, але творами Веллса щиро захоплювався сам, і то в досить зрілому віці. Хто б сказав незадовго до краху Російської імперії, що їм доведеться зустрітися особисто, причому письменник зі світовим іменем приїде спеціально до них у Радянський Союз, доктор не повірив би.
— Починали ми добре, — судячи з інтонацій, спогади приносили щире задоволення. — До речі, знову допоміг письменник, пролетарський, Максим Горький. Комуністичній верхівці, чесно кажучи, було не до того, у них Ленін помер. А тут ще божевільний старорежимний професор пише листи в наркомат освіти. Вони надходили на ім'я Луначарського, а той якось розказав про них Горькому. Письменник тоді жив у Сорренто, в Італії, з більшовиками посварився, до нової країни лише придивлявся. Ви читали Горького?
Левченко нічого не читав — не тягнуло.
— Дещо, — мовив уголос.
— Ну, навряд чи, Андрію, ви звернули увагу на його маніакальне, інакше не скажеш, захоплення теорією «нової людини». Вона повинна, на думку Горького, рано чи пізно з'явитися саме в новому суспільстві. Тому, як сказав потім професор, стрепенувся. Так і сказав, бо їздив до нього за підтримкою, двадцять років тому в Європу їздити можна було набагато вільніше й без смертельних для себе наслідків… Добре, закінчу: Горький написав Луначарському, що йому було б цікаво як літератору створити нарис про те, як у молодій країні Рад виводять нових громадян.
— Пам'ятаю. Вчора ви теж щось говорили про безумні теорії, з якими носилися вчені саме два десятки років тому.
— Аби ж тільки вчені, Андрію! Ви молодий, не пам'ятаєте, але тоді ледь не вся Європа цим захворіла! Іванову варто було поділився своєю теорією про схрещення людини з твариною. Статті на основі його виступів лиш почали публікувати — а радянські журнали вже друкують перші твори про досліди над людьми! Думаєте, історія про голову однієї людини, пришиту до тіла іншої — вигадки? Не читали товариша Беляєв?
— Не встиг взяти в бібліотеці. Хоча Поліна Стефанівна мене записала.
— Ви дарма не читаєте.
— Ніколи, — Левченко зітхнув. — Зате ви, здається, перечиталися. Та ще й у зрілому віці, самі ж кажете. Захотілося зробити так, як казкарі вигадують у книгах?
— Книга — модель світу, Андрію. Кожен, хто мислить, рано чи пізно захоче побачити улюблену історію справжньою, ожилою. Не даєте закінчити, не перебивайте більше!
… Іванов та згуртована довкола нього група вчених почали з приматів. Мавпи та люди, на думку професора, дуже близькій вид. Нещерет не їздив із ним на Французьку Гвіану, де експериментатор провів перші запліднення самок шимпанзе людською спермою. Зате коли досліди перемістилися в Сухумі, він весь час був поруч. Саме тоді й запропонував Іванову не зупинятися й
