Варіант №1. На альпійській верховині - Борис Крумов

— Ну, далі!

— Ти півгодини говориш загадками, а я сказав лише одне слово — і ти одразу нашорошив вуха. Хочеш зрозуміти, що я знаю й чого не знаю?

Мені здалося, що настав час для наступу, тому продовжував:

— Слухай, друже, для нас інших шляхів нема — лише один, з американцями. Визволення Болгарії залежить від їхньої допомоги, хліб для усіх нас також дають вони. А хіба ти не вважаєш за потрібне знати, що діється в нашому середовищі, що, коли вирішується доля того чи того болгарина, перш за все ми самі повинні подумати й обміркувати це серед своїх?

Я говорив уже так, наче виголошував промову.

— Ми втрачаємо нашу національну гідність, втрачаємо усвідомлення, що ми болгари. Оце страшно, Борсук!

Він рухом зупинив мене й сказав:

— Досить, досить ятрити мені рани. Вже десять днів щось робиться з моєю головою, і тому я прийшов сюди. Шукав минулої ночі, але тебе десь чорти носять, і тому сьогодні я прийшов рано, щоб застати. Сідай і слухай, а потім скажеш, що робити.

Я сів.

— Що ти думаєш про того, нового, який, кажуть, виголошував промови і проти американців, і проти росіян?

— Чому кажуть? Хіба ти його не слухав?

— Раз тільки й бачив.

— Ранком прибув і вже встиг його побачити?

— Слухай, Наско, ми про нього чи про мене говоримо. Дай мені спокій і відповідай на запитання.

— Усе так, як ти чув.

— Я хочу знати твою думку.

— В нього не всі вдома, не вартий він уваги…

— Помиляєшся, Наско, він просто великий хитрун, а найпевніше — небезпечний агент, тільки-от чий — не можу сказати напевно.

— А я ще менше розуміюсь на цьому.

— Навколо нього йде гра, але я з своїм простим розумом не можу збагнути, яка саме.

— Тоді викладай принаймні те, що ти знаєш.

— Я наче в тумані, Hace. Чи не гадаєш ти, що він — агент комуністів?

— Найімовірніше.

Він ударив кулаком по коліну й вигукнув:

— Ось і я такої ж думки! Агент комуністів. Американці, мабуть, користались його послугами, а потім з'ясували, що він служить іншим, і тепер це так просто йому не минеться.

— Коли так — справедливо.

— Певно, таки агент… гадаю, що так, але не можу довести цього.

Я вслухався у його голос, і мені здавалось, що, приховуючи свою безпосередню участь у цьому конфлікті, Борсук намагається вдати не тільки необізнаного, але й наївного й безневинного.

— А ти, — запитав, — помітив зміни у ставленні американців до нього?

Я дивився на нього невідривно. Він відповів не одразу. Мабуть, хотів відгадати, що саме я знаю.

— Здається, ніяких змін.

— Не розумію, чому ти говориш як стороння людина, коли ти добре знаєш усю цю історію.

— Облиш, Наско, якщо я знаю одне, то ти — уп'ятеро більше. І зараз нам нічого грати у піжмурки. Не я, а ти з ними вирішуєш усе, Борсук лише хлопчик на побігеньках. Тільки чуприна в мене давно вже не хлоп'яча, і в моєму віці нелегко грати таку роль.

— А яку ж роль доручили тобі й «фіату»?

Він знову втупився в мене, мовчав, мабуть, усе ще намагався відгадати, що я знаю.

— Ну, говори, адже для того й прийшов, щоб відверто поговорити.

— Ти так мене підсік, що я не знаю, як і відповісти. Тільки не говори потім, що я вибовкую секрети, а як повідомиш отим, мене одразу приберуть.

— За мною, здається, нічого такого не водилося.

— Так, але з кожним днем туман густішає і заварюється така каша, що вже не знаю, чого й від кого слід чекати.

— Недялко, як ти й досі не переконався, що не зичу тобі лиха, більше переконувати не буду, а тому — викладай!

— Що ж викладати, коли все для мене — загадка! Подробиць переказувати не буду, але спочатку мені казали найсуперечливіші речі. «Налякай його, але начувайся, щоб не зачепити».

— Кого — мене чи того?

— А звідки знати, так наказали. Ти ж знаєш, у таких випадках уникають зайвих подробиць. Певно, його треба було налякати, ти тут при чому?

— А навіщо це мало відбутися при мені?

— Хіба ж я знаю!

— Значить, зазіхали на мене, а не на нього.

— На тебе? Помиляєшся, Наско. Коли вже й на тебе сумнів упаде, тоді таке буде! Ні, то для нього щось готували, але я не знаю, що саме. Може, він — комуністичний агент. Коли так — од мене жалю не чекай.

— Можливо, так воно і є, але ж добре знаєш, що в мене немає фактів.

Він замислився, а тоді запитав, чи не помітив я чогось незвичайного у поведінці Чавданова, чи не завербували його комуністи, а може, він добровільно злигався з ними, бо з самого початку був шелихвостом і не викликав довіри.

— Перш ніж відповісти тобі про Чавданова, я скажу те, що Кларк ще тримає в секреті, але про що за кілька днів усі знатимуть.

І розповів йому про зникнення болгарина, що збирався залишитися на Заході.