Сліди СС - Ростислав Феодосійович Самбук
Хетель кашлянув. Полковник повернувся до нього разом із кріслом. Ангель невдоволено поморщився, та все ж цікавість перемогла, він вимкнув телевізор. І відразу занетерпеливився:
— Ну… ну… як у вас?
— Завтра матимемо ключ. — Хетель показав зліпок. — Ще хвилина, і я б зірвався. Ця стара шкапа довела мене до точки.
Ангель уважно обдивився зліпок. Похвалив:
— Чиста робота. Як вам удалося?
— Ех, — Хетель налив собі півсклянки, — випадок.
Полковник кинув йому в склянку кілька кубиків льоду.
— Пийте і розповідайте!
Ангель, вислухавши розповідь, запитав:
— Скільки часу витрачає Ціммер на вечерю?
— Хвилин п'ятнадцять-двадцять.
— Скільки треба йти від бібліотеки до ресторану?
— Хвилин сім-вісім.
— Туди й назад — чотирнадцять, разом — півгодини, — підрахував Ангель. — Мало!
— Так, — ствердив полковник, — за півгодини тайник не розкрити. А без шуму не обійтись. Доведеться вам, Вольфганг, затримати Ціммера.
Хетель подумав, що Ангель і Грейт, поки він базікатиме з бібліотекарем, можуть витягти золото й накивати п'ятами, та, розміркувавши, дійшов висновку, що це неможливо: вони встигнуть лише розбити ломами підлогу — перетягти ж важкі контейнери з підвалу вдвох не під силу.
— Я покажу йому наклейки в ресторані, і він сидітиме, поки не перегляне їх. Можу гарантувати вам ще півгодини.
— Вистачить, — погодився Грейт. — Зробимо так. Ми розкриваємо тайник і сидимо там до дванадцятої. О дванадцятій ви підганяєте машину до бібліотеки, і ми відчиняємо вам. Дайте мені план підвалу, Франц.
Ангель поморщився, та все ж поліз до кишені. Вже дістав бумажник, але останньої секунди роздумав і заховав його назад. Сказав рішуче:
— Я покажу вам його перед самим початком операції.
— Боїтесь? — розсердився полковник.
Ангель посміхнувся: Хетель завтра матиме ключ і хто зна, що може спасти йому на думку.
— Ви ж не показали мені схему розташування тайника в штольні. І я не в претензії до вас.
Справа в тому, що Штайнбауер зробив спритний хід: аби партнери контролювали один одного і не позбулися взаємної залежності, дав Ангелю план тайника в замку, а Грейтові — у штольні. Підозрював, що Ангель, знайшовши списки «трійок», може змовитись з Хетелем і обдурити його. Мав спеціальну розмову з полковником і попередив, щоб списки не віддавав нікому ані на хвилину.
Грейт зареготав.
— Ви починаєте боятися власної тіні, мій дорогий Франц. Та бог з вами… Намалюйте мені, — звернувся до Хетеля, — хоча б приблизно схему розташування бібліотечних приміщень.
Хетель взявся креслити, полковник уважно дивився через його плече, лише іноді уточнюючи деталі. Потім задоволено покрутив головою.
— Головне те, — констатував, — що нам не доведеться проходити повз кімнату бібліотекаря. Наскільки я зрозумів, від вхідних дверей до неї метрів із двадцять п'ять, та ще й коридор робить поворот. Ви згодні з цим, Франц?
Ангель, який вивчив схему так, що, здається, з зав'язаними очима знайшов би тайник, пробурмотів:
— Авжеж. До бібліотекаря праворуч від входу, а нам ліворуч.
— Їхатимемо двома машинами, — мовив полковник. — Вашим «опелем», Вольфганг, і ще якоюсь. Може, взяти вантажну?
— Для чого? — заперечив Хетель. — Грузовик — це помітно.
— Півтопни золота і троє нас — цього не витримає жоден легковий автомобіль.
— Візьмемо ще «фольксваген». Контейнери завантажимо в «опель» і…
— Я поведу машину сам, — вгадав хід його думок Ангель.
— Звичайно, — не зреагував на підтекст Хетель. — Ми поставимо її в гаражі разом із контейнерами.
— Ні, — категорично заперечив Ангель і вказав на куток кімнати, — золото лежатиме тут!
— Через три-чотири дні, коли одержимо телеграму від Штайнбауера, знову доведеться переносити його до машини.
— Контейнери лежатимуть тут! — повторив Ангель. — І не треба умовляти мене!
— Ніхто, вас не умовляє, — знизав плечима Хетель, — робіть, як хочете. До речі, Штайнбауер телеграфуватиме сюди?
— Ми не знали, як складуться обставини, — пояснив Грейт, — і домовились, що телеграму адресуватимуть на пошту в Блю-Альм. Це, здається, недалеко звідси? На ім'я вашого слуги. Штайнбауер уже в Берні, йому потрібно три-чотири дні, щоб владнати справу з літаком.
— Літак сяде в районі штольні?
— Поблизу від неї, в Долині конвалій, — там є зовсім непоганий майданчик. Штайнбауер добре запам'ятав його: в долині чекав на нього «фізельєр шторх», щоб вивезти з «Альпійської фортеці». На жаль, Штайнбауерові так і не вдалося потрапити на літак…
— Кляті комуністи! — процідив крізь зуби Хетель. — Тоді вони думали, що взяли бога за бороду!
— Але ж і зараз ви мусите зважати на них. Інакше Штайнбауер сам прилетів би в Австрію. До речі, — Грейт умостився в кріслі напроти Хетеля, — хто це вимагає голови Штайнбауера? Я чув про якісь його гріхи в Чехословаччині. Що це за історія?
— Дурне, — зневажливо махнув рукою Хетель, — справа не варта виїденого яйця. Звичайна акція, а роздмухали у казна-що!
— Розкажіть, — зацікавився Ангель.
— Якщо вже Штайнбауер злочинець, — не без натяку глянув у його бік Хетель, — то що вже казати про інших… Таких акцій, яку провів Роберт, були тисячі, про них уже давно забули і, коли б не ім'я Штайнбауера, не згадували б і цю. Пусте, панове, нема про що й мовити, але, коли вже так хочете, розповім. Я знаю докладно всю цю історію. Це сталося десь наприкінці війни, у сорок п'ятому році, у другій половині квітня. Мій колишній шеф,
