Третя карта - Юліан Семенов

6) Негайно віддавати під суд військового трибуналу всіх тих, хто своїм панікерством і боягузтвом перешкоджає справі оборони, не зважаючи на особи.

ПОСТАНОВА ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР, ЦК ВКП(Б) І РАДНАРКОМУ СРСР ПРО СТВОРЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ ОБОРОНИ

30 червня 1941 р.

Президія Верховної Ради СРСР, Центральний Комітет ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР у зв'язку з надзвичайним становищем, яке створилося, та з метою швидкої мобілізації усіх сил народів СРСР для проведення відсічі ворогові, який віроломно напав на нашу Батьківщину, визнали за необхідне створити Державний Комітет Оборони під головуванням т. Сталіна Й. В.

У руках Державного Комітету Оборони буде зосереджена вся повнота влади у державі. Всі громадяни і всі партійні, радянські, комсомольські та військові органи зобов'язані неухильно виконувати рішення й розпорядження Державного Комітету Оборони.

Світ реагував на агресію Гітлера негайно й однозначно; звичайно, йдеться про той світ, який не був підвладний нацизмові.

Уїнстон Черчілль:

— Я бачу… сіру, вимуштрувану, слухняну масу жорстокої гуннської солдатні, що насувається, неначе хмари повзучої сарани. Я бачу в небі німецькі бомбардувальники й винищувачі з незагоєними ще рубцями від ран, заподіяних англійцями, які раділи з того, що вони знайшли, як їм здається, легшу і надійнішу здобич.

За всім цим галасом, і громом я бачу купку злочинців, які планують, організовують і накликають на людство цю лавину нещасть…

Кожна людина чи держава, які йдуть із Гітлером, — наші вороги… Така наша політика, така наша заява. Звідси випливає, що ми допоможемо Росії і російському народові усім, чим зможемо.

… Він (Гітлер) хоче знищити російську державу тому, що в разі успіху сподівається відкликати зі Сходу головні сили своєї армії і авіації та кинути на наш острів…

Його вторгнення у Росію — це лише прелюдія до спроби вторгнення на Британські острови. Франклін Делано Рузвельт:

— Американський народ почуває відразу до збройної агресії. Він зв'язаний з російським народом міцними узами історичної дружби, отож цілком природно, що він із співчуттям і захопленням стежить за мужньою боротьбою, яку провадить зараз російський народ з метою самооборони.

Де Голль:

— Ми повинні зайняти цілком визначену позицію щодо конфлікту між Німеччиною і Росією… Ми повинні, як і Черчілль, заявити, що, оскільки росіяни воюють проти німців, ми беззастережно разом з ними. Не росіяни пригноблюють Францію, не вони окуповують Париж, Реймс, Бордо, Страсбург, грабують і деморалізують нашу країну… Німецькі літаки й танки, німецькі солдати, яких знищують і знищуватимуть росіяни, уже не зможуть стати нам на перешкоді до визволення Франції. Прошу одразу ж надати саме такого напрямку нашій пропаганді.

Теодор Драйзер:

— Ніщо в історії людства — ні безумні авантюри в шуканні скороминущої слави і влади, ні жахливі масові винищення народів і поневолення їх Кіром, Дарієм, Александром, Цезарем, Аттілою, Чінгісханом, Тамерланом, Наполеоном — не може зрівнятися за своїм безглуздим варварським руйнуванням і смертоносністю з нічим не виправданим нападом Гітлера на Радянську Росію…

Цим злочинам треба покласти край, а їхнього ініціатора й виконавця, перемігши, привселюдно скарати за його злодіяння…

Х'юлетт Джонсон, настоятель Кентерберійського собору:

— Долю людства поставлено на карту у цій великій битві… На одному боці — світло й прогрес, на другому — морок, реакція, рабство і смерть. Росія, відстоюючи свою соціалістичну свободу, бореться водночас за нашу свободу. Захищаючи Москву, вона захищає Лондон.

Томас Ламонт, голова компанії Моргана:

— Дехто вважає союз Америки з Росією ненормальним. Але чому? Під час минулої війни Росія була союзником Сполучених Штатів. За останні 150 років Росія тричі виступала спільно з Англією проти диктаторів, які прагнули поневолити Європу: Наполеона, Вільгельма II і Гітлера. Ці союзи не були випадкові. Мир у Європі зараз так само, як і в 1814 й 1914 роках, залежить од непохитності Росії на сході Європи.

Увесь світ стежив за результатом великої битви на Сході. Вже увійшли в безсмертя герої Бреста й Перемишля. Народжувалась могутня антигітлерівська коаліція — союз Москви, Вашінгтона, Лондона, об'єднаних спільним бажанням врятувати людство від коричневої сарани.

І серед цих величезних за своїм значенням подій сталася одна, маленька, іудина, оплачена тридцятьма срібняками, тільки плата ця була не за життя Христа, а за долю багатомільйонного народу України, що став як один на боротьбу за Батьківщину проти полчищ Гітлера…

МЕХАНІКА МИШАЧОЇ МЕТУШНІ

Про вступ «Нахтігаля» до Львова і про те, що там сталося тридцятого червня, перший повідомив у свою берлінську газету військовий кореспондент Трауб. Замислено дивлячись на чорну мембрану телефону, він спроквола диктував у редакцію із свого номера, прислухаючись до далеких пострілів на вулицях та до швидких кроків патрулів, які раз у раз проходили попід вікнами готелю, зайнятого німецькими офіцерами.

«Сьогодні увечері, — диктував Трауб, — у Львові відбулися збори ста представників українців західних земель. Збори відкрив Стецько. Переказавши присутнім привітання од Бандери, він зачитав акт такого змісту:

«Українська націоналістична армія» боротиметься за соборну Українську державу, за новий порядок у Європі та за великого фюрера Адольфа Гітлера.

Слава Степанові Бандері!»

Слідом за Стецьком виступив отець Гриньох, який був духовником «Нахтігаля», і переказав присутнім палке вітання од коменданта легіону Романа Шухевича. Було зачитано наказ Бандери про призначення Ярослава Стецька на голову крайової управи. Отець Сліпий переказав присутнім благословення митрополита Шептицького. Православний отець Полікарп запевнив присутніх, що і східні українці всі як один підуть за великим фюрером Адольфом Гітлером.

На закінчення присутні прийняли привітання Бандері й Шептицькому.

Важко передбачити розвиток дальших подій, якби ця кореспонденція була єдина, потрапивши до Берліна.

Але Бандера, прислухавшись до порад доброго друга Шухевича, надумав випередити події. Саме через це легіонери «Нахтігаля», увірвавшись до радіостанції, підвели до мікрофона диктора, і той під пістолетом після урочистих позивних «Усім, усім, усім!» за три години до того, як Трауб передав свою кореспонденцію до Берліна, зачитав декларацію Бандери.

Звичайно, ні в Москві, ні в Києві, ні в Берліні, ні в Лондоні, ні в Берні не звернули уваги на істеричну заяву невідомого «українського визволителя», гітлерівського «кишенькового квіслінга».

Проте Європа того періоду, окрім сил реальних, включала у себе сили ілюзорні.

До числа таких «держав» належала Словаччина Тіссо і Хорватія Анте Павеліча.

У фарватері нацистської політики йшли фашистські режими в Угорщині, Румунії та Болгарії.

Коли чиновники угорського міністерства закордонних справ почули про проголошення «незалежної України», вони негайно приготували доповідь заступникові міністра закордонних справ.

— Як ти оцінюєш цей факт? — запитав чиновника заступник міністра,