Третя карта - Юліан Семенов

— Та я не піду, любі мої, — тихо промовив Бой-Желенський, погладжуючи корінці книжок, — куди мені од вас іти?

… Трагізм творчості в умовах буржуазного суспільства, з його самотністю і роз'єднаністю він відчув, коли до нього прийшла слава. У тому суспільстві, де праця не стала творчістю, щастям, покликанням, звичайні люди, яким не дано творити Словом, Нотою або Різцем, живуть похмурим, дрібним життям, у них немає постійного розриву між спопеляючим, високим чеканням творчості й трапезою, сміхом дітей, бурчанням (цілунком) дружини, сваркою з сусідом (інженером, лікарем, хліборобом, шевцем). Чесно одпрацьований день з його турботами й особистими хвилюваннями відходить і забувається, як тільки людина переступає поріг домівки, бо тут вона абстрагується від клопотів і трудів. А творець, якщо він служить передовій ідеї добра, чекає і прагне, постійно прагне і чекає, — коли пестить сина чи снідає з дружиною, слухає грамофон чи зашнуровує черевик, стоїть на тязі чи обкопує кущ чорної смородини. Це важко для нього, а ще більше для оточуючих. Таку людину можуть терпіти тільки той чи та, які збагнули вище вдоволення жертви в ім'я торжества загальної, цебто соціальної, справедливості, а чи так вже й багато людей, здатних не зрозуміти? Прозріння дано одиницям — звичайний зір одпущено всім.

Бой-Желенський почув протяжний дзвінок у передпокої, здивувався, хто б це міг прийти до нього вночі, і, поставивши на місце томик Меріме, пішов одчиняти двері. Нін ніколи не питав, хто прийшов до нього, бо провідували його дуже багато людей, особливо часто заглядали студенти, влаштовувалися біля стелажів і читали, читали, читали, а він був щасливий, дивлячись на товариство друзів-одно-думців, яким тут було добре: йому ставало ще краще, аніж їм, бо він наочно відчував свою потрібність.

Бой одчинив двері. На порозі стояли люди у німецькій формі, з оунівськими тризубцями. Один із них — мабуть, тому, що Бой одчинив двері, не питаючи, хто й чого прийшов, — сказав не до речі:

— Як у вас із водопроводом? Труби в кухні, здається, течуть…

Бой одразу все збагнув: він знав, що коли приходять, то, як правило, відрекомендовуються водопровідниками або газівниками. Він гірко посміхнувся, відчув свою високу правоту перед друзями, яких він не покинув у біді.

Той, що видався йому найбільш високорослим, немовби зв'язаним із канатів, одіпхнув плечем низькорослого, ступив до передпокою, ухопив Бой-Желенського за комір сорочки, наблизив до себе і білими, істеричними, сухими, потрісканими, сивушними губами прошепотів:

— Ну, собако, гаде, нелюде, ну, кінчився твій час!

Потім він штовхнув Бой-Желенського, і той упав, а жилавий заходився бити його ногами. Він лупив його ногами, як м'яч, і коли Бой ударився об стелаж, розбивши скло, аж тільки тоді закричав:

— Книжки, обережніше, книжки!

Не можна горе своє чи любов називати власним іменням. Нікому не можна показувати свій біль, а вже катові — і поготів. Кати швидко розуміють, де він, людський біль. Жилавий ударив по стелажах прикладом автомата, молочне, ігристе, виблискуюче, темне скло посипалося на підлогу. Миршавий, запилюжений чоловічок повивалював книжки на підлогу та й заходився бити їх ногами, як оце щойно жилавий бив Боя. І Бой зрозумів, що нічого страшнішого за те, що коїться зараз, уже не буде, тож більше не вимовив ані слова, і коли його катували у похмурому будинку «бурси Абрагамовичів», і коли Лебідь присмалював йому губи запаленою сигаретою, і коли його обличчя опускали у брудний унітаз, і коли вели на Кадетську гору, і коли гримнув залп і кулі розірвали груди, тоді він навіть полегшення відчув: «Слава богу, скінчилось…»

А для інших починалось тільки…

Два роки тому всіх професорів Ягеллонського університету гітлерівці арештували, кинули до концтаборів і розстріляли у перші ж місяці окупації Кракова. У світі піднялася хвиля протесту, це заважало дипломатам фюрера у Вашінгтоні, Стокгольмі та Берні, надокучливо заважало.

Тут вирішили зробити усе швидко, одразу, як у хірургічній камері. Тільки вже тепер не руками своїх «хірургів», а руками бандерівців: на них при нагоді можна буде і вину перекласти, на помилках, як ото кажуть, учаться.

Упродовж дванадцяти годин бандерівці й гітлерівці розстріляли, повісили і закатували тисячі українців, поляків, росіян, євреїв, циган. У місті чути було пальбу, крики; пахло кров'ю і димом — прийшло «звільнення».

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ ІНОЗЕМНИХ КОРЕСПОНДЕНТІВ

«Учора в Радянському Інформаційному Бюро відбулася перша прес-конференція, якою керував заступник начальника Радянського Інформаційного Бюро тов. Лозовський С. А. У вступній промові тов. Лозовський заявив:

— СРСР, як відомо, став жертвою неспровокованої агресії з боку німецького фашизму. Виправдуючи свій напад, останній вдається до безлічі вигадок і мудрувань. Декларація Гітлера з приводу оголошення Німеччиною війни СРСР містить у собі одну велику брехню і 99 видів брехні різного калібру, зготованих на кухні Геббельса. Заступник Голови Ради Народних Комісарів СРСР і Народний Комісар Закордонних Справ тов. В. М. Молотов у своєму виступі по радіо 22 червня цього року спростував декларацію Гітлера, показавши, що той плутає політику з коричневим картярським домом, де грають крапленими картами. Було б неможливо спростувати усі наклепи, до яких вдаються Гітлер і Ріббентроп. Але брехня отруює повітря, і з метою громадської гігієни доводиться час від часу займатися спростуванням міфотворчості цих панів.

Наведу три приклади.

Перший факт. У декларації Гітлер твердить, що радянські льотчики розважалися тим, що порушували німецький кордон начебто з метою показати, що вони вже вважають себе за господарів німецької території. Факти говорять про інше. З 1 січня 1941 року до 21 червня того ж таки року німецькі літаки 324 рази порушували держкордон СРСР, тоді як з боку радянських літаків було лише 8 випадкових перельотів держкордону.

Після ноти в січні, а потім наступної ноти у березні цього року, де було вказано на ряд порушень радянського кордону німецькими літаками, у зв'язку з тим, що порушення нашого кордону почастішали, 21 квітня ц. р. німецькому послові у Москві було вручено ноту з переліком 80 випадків порушення держкордону німецькими льотчиками за період з 27 березня до 18 квітня ц. р. І цього виявилося не досить. У ноті Народного Комісаріату Закордонних Справ, врученій німецькому послові у Москві 21 червня, зазначалося, що з 19 квітня німецькі літаки 180 разів порушували радянський кордон. Було багато випадків, коли німецькі літаки