Одержимий злом - Йорн Лієр Хорст

Танке зачинив дверцята шафи, увімкнув сушарку на повну потужність.

— Ходімо на кухню, — запросив він.

Дорогою до кухні спинився перед одними дверима, у замку яких стирчав ключ, глянув на Амалію.

— Здається, я тут маю дещо для тебе, — сказав Танке.

Він відімкнув двері, намацав вимикач. То була спальня. Вікна завішані шторами. В узніжжі ліжка лежали кольорові пластмасові фігурки коників.

— My little pony, — усміхнулася Ліне.

Кілька таких фігурок Амалія мала серед своїх іграшок. Танке взяв дівчинку за руку й завів до спальні. Амалія вибрала собі коника з довгою фіалковою гривою, вмостилася з ним на підлозі.

— Забавки моєї небоги, — пояснив Танке. — Давно виросла з них. Не була тут уже багато років.

— Мама недалечко, — Ліне показала на коридор, що вів до кухні.

Танке поставив електричний чайник.

— У вас тут є водопровід? На острові? — здивувалася Ліне.

— Трохи далі криниця і помпа. А біля причалу — каналізаційний бак. Кожної осені його відкачує наглядова санслужба. Електрику підведено по морському дну.

Танке вийняв з шафки миску, насипав рису й опустив туди телефон Ліне.

— Кабель проклали німці під час війни. Тут були їхні артилерійські позиції.

Звідкись долинув дивний звук, наче щось гупнуло. Ліне обернулася в коридор, де в спальні гралася Амалія.

Танке увімкнув радіо. Закипіла вода в чайнику. Він виставив на стіл горнятка й пакетики з чаєм.

— З бергамотом? — запитав він.

Ліне кивнула.

— Цукор чи цукрозамінник?

— Дві таблетки замінника.

Чай настоювався. Танке тим часом дістав пачку печива з вкрапленнями шоколаду, висипав його в піалу.

— Що ви можете розказати про Тома Керра? — запитала Ліне, обхопивши долонями велике горня.

— Заборона розголошення конфіденційної інформації чинна досі, хоча він і мертвий. Якщо я братиму участь у вашому документальному проєкті, ви повинні проявити толерантність і прийняти, що я мушу зважати на інтереси й бажання свого колишнього клієнта.

— Жага жорстокості, — вихопилося в Ліне.

— Що ви маєте на увазі?

— Непереборна внутрішня потреба завдавати болю іншому. Я розмовляла з одним психіатром. І він назвав Керра людиною, одержимою жорстокістю.

Вона відпила ковток. Чай був зовсім несмачний.

Клес Танке задумався. Поволі обертав горнятко в пухких пальцях. Погляд став невидючим, втупився просто в Ліне десь на рівні брів.

Ліне зіщулилася. Хотілося в гарячий душ. Вона все ще мерзла.

Розділ 75

Рішення про затримання Клеса Танке ухвалила сама поліцмейстер. Підписала офіційний документ й передала через стіл.

— Постарайтеся провести операцію арешту якнайтихше, — сказала вона. — Без уніформ, мигалок і сирен.

Семмельман схилився над аркушем, потім пересунув його далі, до Вістінґа. Аґнес Кііль схвально кивнула, дозволила йому ознайомитися з розпорядженням. Керівництво операцією поклали на нього.

они розділилися по двоє. Семмельман і Стіллер поїхали до адвокатської контори в центрі, а Гаммер з Вістінґом — до будинку в заможному кварталі на західній околиці.

Гаммер саме закінчував телефонну розмову, коли вони звернули з автостради на другорядну дорогу.

— Не можуть відстежити місцеперебування його мобільного, — сказав він.

— Як це?

— Або вимкнений, або поза зоною досяжності.

Вістінг міцніше стиснув кермо, гнав тихими вулицями Фроґнера. Два поліцейські автомобілі стояли на перехресті. Проїжджаючи повз них, Вістінґ блимнув фарами. Гаммер по внутрішньому зв’язку попросив їх стояти на місці.

Вони запаркувалися під будинком адвоката. Густий живопліт за високим кованим парканом ховав віллу від сторонніх очей. Хвіртка на замку, а табличка повідомляла, що маєток має камери відеоспостереження. Після дощу на мощеному гравієм подвір’ї блищали калюжі. Авта ніде не було видно. Зелений плющ дряпався по стіні будинку, обвивав порожні, темні вікна.

Гаммер подзвонив. Трохи почекав, але ніхто не вийшов. Тоді він переліз через паркан і продерся крізь стіну живоплоту.

Вістінґ — за ним.

Вони підступили до дверей, загупали молоточком — марно. Ніхто не відчинив.

— Сигналізація, — Вістінґ показав на наклейку біля дверей.

Він зателефонував в охоронну службу, відрекомендувався, пояснив, де вони, і сказав, що їм треба потрапити всередину. Черговий на центральному пульті відімкнув сигналізацію.

Вістінґ з Гамерром обійшли будинок. Обрали вікно веранди з боку задвір’я. Гаммер розбив шибку, ту, що ближче до клямки, запхав руку й відімкнув двері.

Вістінґ переступив розбите скло, роззирнувся. То була багато обставлена масивними меблями вітальня. Під ногами — товстий килим з м’яким ворсом.

— Поліція! — викрикнув Гаммер.

Відповіло хіба що відлуння.

Вони обійшли кімнату за кімнатою. Два поверхи й підвал. Через десять хвилин вони переконалися, що будинок порожній. Увесь інтер’єр антикварний. Високі стелі, важкі люстри, високі вікна. Картини в масивних різьблених рамах. Розкішна вілла. Очевидно, перейшла Танке в спадок, як і адвокатська практика.

В одному флігелі розташовувався робочий кабінет з окремим входом. Під стінами — вбудовані книжкові стелажі. На них стояли товстезні фоліанти з золотим тисненням на корінцях: імена авторів і назви творів. Під вікном — письмовий стіл без комп’ютера, зате з латунною настільною лампою зі скляним продовгуватим абажуром, — усе розкладено в бездоганному порядку.

Посеред кабінету — елегантний диван з двома фотелями, оббитими дорогою шкірою, і відполірований до дзеркального блиску журнальний столик з червоного дерева або тису. Позаду — чотири старовинні архівні шафи. Ролети на одній із шаф було піднято до половини. Вістінґ потягнув за клямку, і ролети плавно підгорнулися догори. У шафі в абетковому порядку стояли теки з давніми справами — від S до Å. У другій шафі — теки від K до R, а в третій — від А до J. Крайню секцію ліворуч було замкнено.

Подзвонив Семмельман.

— Він удома?

Вістінґ витягнув шухляду стола, перегорнув папери.

— Ні. Ми зайшли в помешкання. Тут нікого немає.

— На роботі те саме. Секретарка впустила нас у контору. Мусили забрати її з дому. Вона каже, що Танке, швидше за все, у літньому будинку. Часто буває там останнім часом.

Вістінґ переглянувся з Гаммером. Вони ж перевіряли. Не має Танке ніякого літнього будинку.

— Літня резиденція зареєстрована на фірму, — пояснив Семмельман. — Біля Голместранна.

Вістінґ глянув на годинник. До Голместранна приблизно година їзди. Треба було поквапитися. Він з гуркотом засунув шухляду. Так різко, що на столі підскочила кулькова ручка й застрягла в щілині між шухлядою і стільницею. Вістінґ знову наполовину висунув ящик, але його застопорив ключ.

— Літній будинок на острові, — вів далі Семмельман. — Стіллер вислав туди авто з найближчого поліцейського відділку, щоб перевірити, чи Танке там. Вертоліт не актуальний через мряку. Але пришлють катер. Він вестиме спостереження, доки ми прибудемо на місце.

— Добре, — відповів Вістінґ, покрутив у руках ключ, який скидався на ключ від старовинної скрині.

— Ми з’ясували ще одну цікаву річ, — сказав Семмельман. — Передача