– Ідіть до біса!
Красін стенув плечима, нахилився, дістав з портфеля напівавтоматичний пістолет і поклав його на стіл.
– Ви знаєте, що це таке?
– Компенсація за неадекватний розум, – відповів Марченков, глянувши на великий пістолет з чорним руків’ям.
На мить під маскою самоконтролю Красіна відкрилася сліпа лють, але він опанував її й підсунув пістолет до Марченкова:
– Я пропоную розглянути його уважніше.
Марченков, повагавшись, лростяг руку. Такий пістолет він бачив уперше. Був більший і важчий за «Макарова». Марченков зняв його з запобіжника, якого знайшов на лівому боці, й запитав:
– Ви вважаєте, я заподію собі почесну смерть?
– Почесне самовбивство – для шляхетних.
– У такому разі... – Марченков обома руками стиснув руків’я й прицілився в обличчя Красіна.
Ззаду в нього почулося металеве «клац-клац» автомата, а попереду Красін, стиснувши в кулаки, повільно підняв руки.
Марченков зібрав свою волю і, хоча й був знесилений, тримав пістолет наведеним на уявну крапку в центрі лоба Красіна.
– Покладіть усю зброю на стіл! – наказав він.
– Давай стріляй, – відказав Красін.
Марченков відчував на собі погляди всіх присутніх, але дуло від цілі не відводив.
Красін, дивлячись йому в очі, розчепив пальці правої руки й показав вузеньку чорну металеву коробочку з жовтою смугою. Й засміявся; всі інші теж засміялися. Лівою рукою Красін взяв у Марченкова незаряджений пістолет і вклав магазин у руків’я.
– Щоб мати справу з Ірландською республіканською армією, – сказав він, – Королівська поліція Ольстера забажала мати більш потужну зброю, ніж «вальтер ППК», а тому користується пістолетом «люгер-89». Він може вбивати на більшій відстані, ніж «вальтер», але найцікавіше те, що завдає більше шкоди на короткій відстані.
Марченков мусив показати Красіну, що він не втратив сили волі від напруження.
– Я гадав, Росія продає зброю, а не купує її, – сказав він.
– Якби ви розглянули пістолет уважніше, як я пропонував, – вів далі Красін, – ви б побачили, що серійний номер спиляний, але не так, щоб не дати можливосте ретельному слідству встановити, що слід веде до Королівської поліції.
– Припиніть жарти, Красін.
Красін спокійно доказав:
– Цей пістолет був викрадений ІРА в Королівської поліції Ольстера. Крім інших досягнень, Ірландська республіканська армія удосконалила техніку покарання... На підлогу його!
Плетена Шапочка та один з охоронців стягли Марченкова зі стільця й розпластали обличчям донизу.
Марченков почув подвійне клацання, а затим відчув дотик важкого предмета під коліном лівої ноги.
– Пам’ятайте, – знову заговорив Красін, – це не слабосильний маленький «макаров». Може, ви згадаєте прізвища офіцерів, відданих ідеї боротьби за незалежність України?
Марченков спробував повернути голову:
– Чи не пішли ви б до біса?
Гучний постріл відгукнувся приступом болю трохи вище від коліна. Пульсуючий біль досяг шлунку. Ламаючи нігті, Марченков дряпав бетонну підлогу. Нестерпне відчуття тривало з хвилину, що видалась Марченкову за тиждень, потім притупіло. З обличчя лився рясний піт, від якого на підлозі з’явилися темні плями.
– Ви пересунули ногу, ми так не домовлялись.
Наступивши на праве стегно генерала, Красін знову приклав цівку пістолета до його підкоління.
– Тепер ви вже, мабуть, назвете мені прізвища...
Мозок Марченкова напружено працював, рот був притиснутий до сухого бетону, поламані нігті дряпали підлогу. Він намагався стримати дихання, сказавши собі, що не може бути болю сильнішого від того, який він щойно переніс. Але Марченков помилявся. Здалось, розірвалася кожна клітина, кожна молекула, кожний атом його колінної чашечки. Ніби мільйони цвяхів загнали в підошву прив’язаної ноги. Потім біль минув. Минула навіть отерплість під коліном. Відчувалося лише тепло крові, що витікала з коліна.
– Якщо ви хочете бути зрадником за життя, то я зроблю вас героєм Росії посмертно.
Марченков мовчав.
– Хай буде так. Ірландці – кельти, романтичний народ. Ми ж, слов’яни, відомі своєю жорстокістю. Стягніть з нього штани.
Плетена Шапочка хихикнув, стяг з Марченкова до колін штани, а потім і підштаники. Марченков відчув теплу сталь між сідницями. О Господи, тільки не це. Він закусив губу.
– Як мені відомо, ви стали християнином.
– Його охрестив православний піп 8 вересня 1991 року, – почувся рипучий голос Лисячого Обличчя.
Дуло міцно тиснуло йому в анус.
– «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає». Іоан, розділ 15. – Олексію Федоровичу, ті, кого ви захищаєте, вам не друзі. Вони зрадники Росії та її армії. Ви син Росії, людина чести. Назвіть мені прізвища й лишайтеся героєм Росії.
– Дякую, Красін, що нагадали, як я повинен зустріти смерть, – мовив Марченков крізь зціплені зуби.
– Про що ви? – різко запитав Красін, сильніше притискуючи пістолет.
– Хай Бог простить вас і помилує вашу душу.
Від гучного пострілу забриніли металеві труби. Сильний біль поширився від анального отвору до колін. Спалах пострілу розірвався на білі цяточки перед очима, що ніби вийшли із спини й вирвалися з його тіла від перевантаження нервової системи. Червоні іскри сипалися й повільно згоряли, залишаючи холодність та отупіння нижче від поперека, а дріж – вище.
– Що там, майоре?
– Зараз подивлюся.
Голос незнайомий. Це, мабуть, Кротяче Обличчя з недорозвиненою щелепою. Марченков спробував повернутись, але не зміг. Нічого не відчуваючи нижче поперека, він спробував підтягнутися вперед руками. Не зміг, його ноги – мертвий тягар. Почулися кроки. Хтось підійшов. Він спробував зіп’ястися на лікті.
Від Кротячого Обличчя, який нахилився і взяв Марченкова за зап’ясток, тхнуло коньяком.
– Пульс швидкий і слабкий, – сказав той.
Потім, піднявши сорочку Марченкова, аби краще бачити цівочку крови, що повільно витікала з ануса, додав:
– Сильний внутрішній крововилив.
