Але, можливо, поліція нічого не знає про телефон. Наслідки цього можуть бути страшними. Від усвідомлення цього Марко кидає в холод.
— О, годі, Марко, — каже Річард. — Хоч раз у житті будь чоловіком.
— Звідки у вас цей телефон? — питає Марко. Якщо це не поліція знайшла його й віддала Річарду, щоб спіймати Марко в пастку, тоді Річард отримав його від Дерека. Це він убив Дерека? — Кора в тебе, сучий ти син? — у відчаї сичить Марко.
— Ні. Поки що. Але я заберу її.
Його тесть уїдливо додає:
— Без твоєї допомоги.
— Що? Вона жива? — з недовірою випалює Марко.
— Думаю, так.
Марко видихає. Кора жива! Решта не має значення. Має значення тільки те, що їхня дитина знову буде з ними.
— Звідки ви знаєте? Ви впевнені? — шепоче він.
— Настільки, наскільки можна бути впевненим, не тримаючи її в руках.
— Звідки ви знаєте? — знову перепитує Марко у відчаї.
— Викрадачі зв’язалися з нами. З газет вони дізналися, що це ми заплатили викуп. Вони хочуть більше грошей. Ми заплатимо стільки, скільки вони попросять. Ми любимо Кору, ти ж знаєш.
— Ви не сказали Анні, — каже Марко, досі намагаючись збагнути останній поворот подій.
— Ні, ясна річ. Ми знаємо, як їй важко, але так, мабуть, буде краще для неї, поки ми не будемо знати напевне, що відбуватиметься далі.
— Розумію, — каже Марко.
— Факт у тому, Марко, що ми змушені захищати наших дівчат від тебе, — каже Річард крижаним голосом. — Ми мусимо захистити Кору. І ми маємо захистити Анну. Ти небезпечний, Марко, зі своїми планами та схемами.
— Я не небезпечний, ти, мерзотнику, — роздратовано каже Марко. — Звідки в тебе цей телефон?
Річард холодно відповідає:
— Викрадачі надіслали його нам так само, як надіслали вам комбінезон. Із запискою — про тебе. Можливо, вони хотіли таким чином завадити нам звернутися до копів. Але знаєш що? Я радий, що вони так зробили. Тому що тепер ми знаємо, що ти наробив. І зможемо це довести, якщо захочемо. Але всьому свій час. Спершу треба повернути Кору. — Він притишує голос до прихованої погрози. — Тепер я за це відповідаю, Марко. Тож дивися, не спаскудь усього знов. Не кажи поліції. І не кажи Анні — раптом щось піде не так, її надії знову не справдяться.
— Добре, — каже Марко, його розум працює, як навіжений. Він зробить що завгодно заради повернення Кори. Він не знає, у що вірити, але хоче вірити в те, що вона жива.
Треба знищити цей телефон.
— І не намагайся говорити з Еліс — вона не хоче тебе чути. Вона дуже засмучена твоїм вчинком.
— Гаразд.
— Я ще не закінчив із тобою, Марко, — каже Річард і різко завершує розмову.
Марко довго сидить на підлозі, сповнений нової надії. Та відчаю.
Анна встає з ліжка. Вона тихо підходить до дверей спальні, відчиняє замок, тягне за ручку. Вона висовує голову в коридор. У кабінеті горить світло. Марко що, сидів там весь цей час? Що він робить?
Анна повільно проходить до кабінету й відчиняє двері. Марко сидить на підлозі з мобільним у руках. Він білий як стіна. Над оком, там, куди вона влучила телефоном, страшний кривавий слід. Коли вона заходить, він підіймає на неї очі. Вони довго дивляться одне на одного, не знаючи, що сказати.
Нарешті Анна порушує тишу:
— З тобою все гаразд, Марко?
Марко торкається скривавленої шишки на чолі, розуміє, що голова в нього розколюється від болю, після чого легенько киває.
Йому кортить розповісти Анні про те, що Кора, можливо, ще жива. Що надія є. Що тепер за все відповідає її батько — а він ніколи й ні в чому не програє. На відміну від її чоловіка-невдахи. Йому хочеться сказати їй, що все буде добре.
Але добре буде не все. Можливо, вони й заберуть Кору — Марко молиться, щоб так і сталося — та батько Анни зробить усе можливе, щоб Марко заарештували за викрадення. Він зробить так, щоб Марко потрапив до в’язниці. Марко не впевнений, чи зможе Анна у своєму розхитаному емоційному стані пережити шок подібної зради.
Він із цинізмом думає про те, як розчарує Синтію такий перебіг подій.
— Марко, скажи щось, — схвильовано каже Анна.
— Усе гаразд, — шепоче Марко. У роті в нього пересохло. Він здивований, що вона заговорила до нього. Він не розуміє, що спричинило зміну в її настрої. Декілька годин тому вона виселила його спати на канапу, поки думатиме, що робити. Він вважав, що вона збирається вигнати його. Тепер їй наче шкода його.
Вона заходить і сідає поряд на підлозі. Раптом йому стає страшно, що зателефонує її батько. Як він пояснюватиме це? Він потайки вимикає телефон.
— Марко, я маю тобі дещо сказати, — несміливо починає Анна.
— Що таке, маленька? — питає Марко. Він простягає руку й прибирає їй з обличчя пасмо волосся.
Вона не сахається від нього. Від цього прояву ніжності, що нагадує Анні про щасливі дні, сльози підступають їй до очей.
Вона опускає очі та каже:
— Марко, будь відвертий зі мною.
Він киває, але нічого не відповідає. Думає, чи підозрює вона його. Думає, що скаже їй, якщо доведеться зіткнутися
