Сліди СС - Ростислав Феодосійович Самбук

Зранку її приміщення компанії проник комісар гестапо Клагес з трьома есесівцями. Він подзвонив звідти Хетелю, і тепер дні великих машини чекали за квартал від «Фелікса Борнемісци». По набережній біля приміщення компанії походжали есесівці в плащах, есесівці ж зайняли всі під'їзди у навколишніх будинках.

Штайнбауер влаштувався за столиком біля самої вітрини маленького кафе напроти судноплавства. Бачив, як до «Фелікса Борнемісци» під'їхав урядовий лімузин Ніколауса Хорті, як вийшов той у супроводі двох ад'ютантів. Штайнбауер підвівся, та раптом посмішка оповзла з його обличчя: за машиною Хорті зупинилися ще три, — великі, вантажні, з них почали вистрибувати солдати — ціла рота лейб-гвардії.

Ніколаус щось наказав офіцерові, і гвардійці оточили будинок судноплавства і цілий квартал набережної.

Штайнбауер стукнув кулаком по столику — чашка з кавою впала, розбилася, і темні бризки заляпали ідеально випрасувані брюки. Штурмбанфюрер дивився на ці плями з відразою — отак одночасно дві неприємності: лейб-гвардійці й клята кава, а він нічого не може вдіяти! Якщо атакувати угорців, то там, у приміщенні, почують постріли і встигнуть викликати допомогу. Було таке відчуття, буцімто йому дали ляпаса, а він, замість того, щоб відповісти, ще й пробачився.

Штайнбауер втомлено опустився на стілець і почав для чогось витирати серветкою плями на брюках. Робив це довго й машинально. Уявив, як розмовляє цей ублюдочний Ніколаус зі своїм другом Борнемісцою, — напевно, вони вже з'ясували, що ніхто з друзів не запрошував молодого Хорті до будинку судноплавства, що це — вульгарна пастка. Ніколаус тепер стане ще обережнішим, він попередить батька, і той вживе заходів. А що можна зробити, коли проти його батальйонів посунуть чудово озброєні війська гарнізону?

Штурмбанфюрер виразно уявив, як затупоче на нього ногами фюрер, — по спині побігли мурахи. Знову завоювати довір'я фюрера неможливо, він не прощає помилок, і, мабуть, варто ризикнути зараз…

Хотів уже віддати наказ штурмувати будинок судноплавства, як у кафе задзвонив телефон.

— Вас, штурмбанфюрер, — простягнув йому трубку есесівець.

Почув голос Хетеля. Йому зараз не вистачало тільки пустопорожньої балаканини Вольфганга.

— Якого біса ви морочите мені голову?.. — почав гнівно, та осікся.

Хетель говорив таке, що рятувало всю операцію:

— Не кричіть, Штайнбауер, і уважно слухайте. Коли Клагес побачив, що лейб-гвардійці оточують будинок, він подзвонив мені. Колись я був у Борнемісци — цей пихатий осел любить килими, там їх до біса, цих килимів. Я наказав Клагесу загорнути Хорті й Борнемісцу в килими. Подавайте грузовики до під'їзду, зараз їх виноситимуть…

Штайнбауер, не дослухавши, кинув трубку.

— Унтерштурмфюрер Радль! Негайно до скверу! — тицьнув пальцем у вікно. — Передайте Штегману: нехай підтягне свою півсотню ближче, блокувати всі виїзди звідси! Якщо солдати намагатимуться затримати наші грузовики — вогонь!

Лейб-гвардійці не звернули уваги на два порожні грузовики, що зупинилися біля під'їзду судноплавства. Ліниво спостерігали за тим, як виносили й кидали в кузови довгі, згорнуті килими. Раптом один із солдатів щось запідозрив. Вказав офіцерові на Клагеса, певно, гарний костюм і плащ не відповідали ролі вантажника.

Офіцер, на ходу розстібаючи кобуру, рушив до грузовиків. Клагес вистрілив у нього й кинувся до кабіни. Лейб-гвардійці відкрили вогонь, та було пізно: з сусіднього кварталу набігали есесівці у цивільному.

Штайнбауер подав знак — його агенти витягли з-під плащів автомати й безшумні пістолети, в гвардійців полетіли гранати. Натиск був настільки несподіваний і сильний, що угорці не витримали й відступили.

Ввечері Штайнбауер зустрівся з Хетелем. Тримався насторожено, вважаючи, що той приписуватиме успіх операції собі, та Хетель виявився розумнішим: уявляв, як небезпечно сваритися з улюбленцем фюрера, і заявив цілком офіційно:

— Ви діяли чудово, колего, і я сьогодні надіслав рапорт шефу, відзначивши, що лише завдяки вашій ініціативі…

Штайнбауер згадав, як витирав кофейні плями на брюках, мовив ухильно:

— У кожного свої заслуги. Я вважаю, що вас також не повинні забути…

Хетель проковтнув це «вас також», що, зрештою, і визначило його долю після війни: Штайнбауер приклав багато енергії, щоб визволити його з тюрми, а потім дав гроші для відкриття приватної школи поблизу Зальцбурга.

На ранок наступного дня вони призначили штурм міської фортеці у Буді — резиденції угорського уряду. Агенти Хетеля розвідали систему оборони фортеці, дістали її план; операцію ж, яку назвали «Броньований кулак», мали здійснити диверсанти з підрозділів Штайнбауера.

В призначений час батальйон есесівців оточив район фортеці. Сам штурмбанфюрер з найбільш надійними солдатами, яких прикривали «тигри», атакували головний вхід. Брам? не витримала натиску танків, есесівці вдерлися до фортеці. Штайнбауер знав: усе вирішує швидкість. Ударами прикладів вибили двері кабінету командира лейб-гвардії Хорті генерала Кароля Лазара. В коридорах вже лунали постріли — це батальйон гонведу і охорона палацу прийняли бій.

Штайнбауер приставив дуло пістолета до скроні генерала. Мовив:

— Негайно віддайте наказ припинити опір! Рахую до трьох…

Лазар слухняно зняв телефонну трубку. Уряд Хорті припинив існування, а Штайнбауер одержав «Золотий рицарський хрест» і чин оберштурмбанфюрера СС.

Приємно згадувати про таке, уявляючи себе людиною, яка робила велику політику і вершила долю цілої держави. Тепер Штайнбауер знав, що вирішувати державні справи можна навіть звідси, з кабінету, на підлозі якого лежить розкішний килим, і не ризикуєш навіть спіткнутися. Більше того, зараз він може найняти не одного шибайголову, яким був тоді сам: варто лише по-шурхотіти купюрами.

І все ж спогад розчулив його — так розчулюють згадки про безрозсудні вчинки юнацтва: ніколи в житті не повторив би їх, лаєш нинішнє покоління за нерозважливість, та в глибині душі вважаєш тепер себе гіршим, ніж був тоді, і шкодуєш, що молодість минула безповоротно.

Дубровський сидів у порожньому залі маленького бістро поблизу площі Сен Андре дез Арт. Щойно йому подзвонив комісар Бонне, і вони домовилися зустрітися тут.

Комісар нічого такого не сказав, просто запитав, чи знайдеться у Сергія вільна година, але було щось у